ФГ як самостійний і специфічний суб'єкт, природно, відрізняється від ін-ших суб'єктів аграрних відносин, хоч і має з ними ряд спільних рис. До ос-танніх, зокрема, слід віднести — сіль-ськогосподарське землевикористання, тобто процес по використанню земель як основного засобу виробництва; по-єднання праві людини з дією об'єк-тивних природних факторів, в резуль-таті чого трудові відносини в усіх аграрних структурах виступають не у "ві-докремленому" і "чистому" вигляді, а у формі земельно-трудових відносин.

З деякими аграрними суб'єктами, .зокрема, з колективними сільськогос-подарськими підприємствами, ФГ зближує членська основа їх внутрішніх (а певною мірою і зовнішніх) відно-син. Але, на відміну від КСГП, сільсь-когосподарських кооперативів, у фермерських господарствах це не просто "членські", а "сімейно-родинні" членські відносини". У той же час КСГП усіх видів засновані на ко-лективній формі власності на землі і на майно; праця в них є різновидом колективної праці; вони мають статус підприємства і практично є більш мас-штабними за кількісним складом та об-сягом своєї діяльності. ФГ може бу-ти створене і однією особою, а для створення будь-якого, в тому числі і сільськогосподарського, кооперативу повинно бути не менше трьох осіб. Суттєвою ознакою будь-якого ко-оперативу, в тому числі сільськогосподарського, є положення про те, що створюються вони та діють на пайових засадах.

Що ж стосується особистих підсобних господарств громадян, то йдеть-ся, насамперед, саме про "особисті" господарства, завдяки яким члени КСГП, працівники радгоспів, інші гро-мадяни мають можливість додатково до доходів від своєї праці в цих структу-рах, одержати і певні прибутки від своїх підсобних господарств на присадибних земельних ділянках. Продукція, яку во-ни на них виробляють, на відміну від продукції в ФГ, не носить товарного характеру. На відміну від останніх, осо-бисті підсобні господарства не є юри-дичними особами; їх працівники не одержують плату за свою працю, а ос-тання (на відміну від праці членів ФГ) не фіксується в трудових книжках.

За історичними традиціями, психо-логічними засадами селянського мен-талітету, а головне — своїм особливим правовим статусом та скерованістю на ринкові засади аграрної реформи в Ук-раїні, фермерські господар-ства мають великі перспективи. Проте конкретна кризова ситуація в еконо-міці, фінансовій та виробничій сферах, що склалася нині в Україні, фактично стримує перспективні можливості фер-мерського руху в Україні, який до того ж і з огляду на загальну складність будь-яких радикальних економічних перетворень, повинен носити поступо-вий, еволюційний характер. Його влуч-не "підштовхування", яке іноді має міс-це, може лише дискредитувати цю над-звичайно важливу справу.

Фермери України потребують актив-ності і стабільної державної допомоги на зразок тієї, яку мають фермери в усьому світі". Вона повинна стати скла-довою в процесі реалізації принципу пріоритетності сільського господарст-ва (щодо інших галузей народного гос-подарства), який має знайти своє кон-ституційне закріплення.

Недосконалість законодавчої бази, що регулює виробничу діяльність колективних та фермерських господарств, сприяє порушенням в їх організації та функціонуванні. Одним із суттєвих недоліків початкового етапу розвитку нової форми господарювання є «фермерство за сумісництвом». На порушення норм закону деякі керівники поєднують основну роботу з фермерством. Оформлюючи землю на підставних осіб, вони в осно-вному укладають договір оренди з тими сільськогосподарськими підприємствам», які у них цю землю одержали. Доодержаний прибуток від переданої землі в оренду, до речі, переважно неоподаткований, використовується ними для особистих цілей.

Намагання органів влади, зокрема сільських рад, сприяти фермерському руху часто призводить до того, що вони вилучають із земельного обороту колективних сільськогосподарських підприємств продуктивні сільгоспугіддя, в тому числі і ріллю, з наступним використанням її під колективними городами, до речі, не завжди досить ефективно. Найбільшу шкоду така практика використанні землі завдає тим господар-ствам, які мають значну питому вагу худоби на одиницю земельної площі, що штучно призводить до вимушеного скорочення її поголів'я.

Розвитку фермерства не сприяє також і те, що в Україні, зокрема в зоні Полісся, землі виділяються на різних ділянках, які знаходяться одні від одної на значній відстані, що суттєво утруднює ведення господарства і здійснення їх кооперації. Одним з факторів, який суттєво гальмує процес реформування АПК, є й надмірний бюрократизм еконо-мічного життя нашої держави.

Використані джерела:

Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – №30, ст. 141

Земельний кодекс України від 25.10.2001. // Урядовий кур’єр. — № 211-212.—2001.

Закон України "Про селянське (фермерсь-ке) господарство України" в редакції Закону від 22 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 32.

Закон України "Про фермерсь-ке господарство" // Голос України. –.2003. – №54.

Постанова Верховної Ради УРСР „Про земельну реформу” // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 10, ст.100.

Берлач А. Організаційно-правові та соціальні проблеми формування і діяльності селянського (фермерського) господарства // Пра-во України. — 1998. - № 8.

Титова Н. Аграрне законодавство України // Пра-во України.-1995.- № 1.

Титова Н. Селянське (фермерське) господарство України: правова регламентація, поняття, ознаки, перспективи // Пра-во України. — 1995. - № 9-10.