Виказана думка є цілком обґрунтованою. Дійсно, формування і функціонування біосфери здійснюється по властивих природного середовища закономірностях, які необхідно враховувати при розробці законів соціальної регуляції екологічно значущої поведінки людини стосовно різних компонентів природного середовища.

Інші форми власності на землю

Серед рівноправних форм власності на землю Земельний кодекс називає і колективну, але не дає визначення її поняттю. Проблема права колективної власності на землю в умовах переходу України до ринкової економіки є надзвичайно актуальною. Відомо, що економіка має визначальне значення для суспільного розвитку. В науці розвернулася широка дискусія по правових проблемах колективної власності в Україні. Тут мають місце теоретичні суперечки з достатньо широким діапазоном точок зору — від збереження в недоторканності права колективної власності на землю до її повного заперечення.

Колективна власність — така ж об'єктивна реальність, як і прагнення людей до колективного господарювання. Вона існувала ще в дореволюційному періоді і являла собою громадську власність на землю. Колективна власність як одна з форм власності офіційно визнана законодавством низки зарубіжних країн (хоча і не скрізь зафіксована безпосередньо в конституційному порядку).

Земельний кодекс, називаючи разом з державною і приватною як самостійну форму колективну власність, недостатньо чітко визначає круг суб'єктів цієї власності. В ньому, зокрема, встановлено, що розпорядження земельними ділянками, які знаходяться в колективній власності громадян, здійснюється відповідно до ст.5 Земельного кодексу України за рішенням загальних зборів колективу співвласників. Треба визнати, що здійснення розпорядчих функцій власниками — громадянами відносно конкретного об'єкту — землі означає фактичне існування права власності названих фізичних осіб, тобто права приватної власності громадян. Але в законі йдеться про те, що за рішенням загального збору колективів сільськогосподарських кооперативів, колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів і інших сільськогосподарських державних підприємств, садівничих кооперативів можуть бути передані в колективну власність землі цих підприємств, кооперативів, товариств.

Одночасно в цій же ст.5 Земельний кодекс встановлює, що суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівничі кооперативи, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів і інших державних сільськогосподарських підприємств. Застосована, наприклад, до садівничого кооперативу належність землі визначена земельним законодавством достатньо чітко і ясно. Відповідно до ст. 57 Земельного кодексу земельні ділянки для колективного садівництва складаються із земель загального користування, що знаходяться в колективній власності кооперативу, і із земель, що знаходяться в приватній власності членів кооперативу. При цьому земельні ділянки загального користування вказаних суб'єктів розподілу не підлягають (ст.5 Земельного кодексу).

Закріплюючи право колективної власності на землю, ст. 5 Земельного кодексу фактично виходить з того, що якась частина земельного масиву підприємства, кооперативу, суспільства складається з регламентованих законом земельних часток членів відповідних колективів. Дана норма передбачає, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в установленому порядку.

Разом з розглянутими формами власності на землю в сучасних умовах самостійного значення набуває право власності територіальних громад на землю — комунальна власність на цей об'єкт природи. Вказана земля, що використовується для потреб місцевого самоврядування, будучи одним з головних елементів його матеріальної основи, грає важливу роль і характеризується своїм специфічним правовим режимом.

Термін «комунальна власність на землю» вперше з'явився в Конституційному договорі між Верховною Радою і Президентом України «Про основні початки організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до ухвалення нової Конституції України» (ст.5). При цьому дана самостійна форма власності на землю була названа разом із загальнодержавною, колективною і приватною формами власності. В подальшому комунальна власність на землю одержала своє конституційне закріплення. Так, в ст. 142 Конституції України передбачено, що земля, інші природні ресурси разом з рухомим і нерухомим майном, доходами місцевих бюджетів і іншими об'єктами, що знаходяться у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів в містах, є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування.

Використані джерела:

Конституція України. – К.: Преса України, 1997.

Цивільний кодекс України // Голос України, – 12.03.2003 р. №45.

Земельний кодекс України від 25.10.2001. // Урядовий кур’єр. — № 211-212.—2001.

Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради, – К.1991, №20.

Закон УРСР „Про економічну самостійність Української РСР” // Відомості Верховної Ради, –1990, № 34.

Закон України „Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового ком-плексу” // Відомості Верховної Ради, –1990, №45;

Закон України „Про сільськогосподарську кооперацію” // Відомості Верховної Ради, – К. 1997, № 39.

Постанова Верховної Ради УРСР „Про земельну реформу” // Відомості Верховної Ради, – 1991, № 10.

Постанова Верховної Ради України „Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі” // Відомості Верховної Ради, – 1992, № 25.”

Шульга М.В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в современных условиях. – Харьков: Фирма «Консум». 1998.