Заява представника до органу судового виконання може бути зроблена в усній або письмовій формі разом з належно оформленими виконавчими документами.

Виконавчий лист видається не пізніше наступного дня після на-брання рішенням, ухвалою, постановою законної сили, а в справах, у яких допущено негайне виконання, — в день його постановлення.

Деякі ухвали суду виступають одночасно підставами виконання і виконавчими документами. Так, відповідно до Інструкції про проведення виконавчих дій виконавчими документами є ухвали судів у випадках, передбачених законом (п. 1.3). Такими є, зокрема, ухвали про забезпечення позову шляхом заборони провадити певні дії, накладати арешт на майно або грошові суми, що належать відповідачеві й знаходяться у нього або в інших осіб тощо, а також ухвали суду про зміну способу забезпечення позову.

Інструкція визначає, що виконавчими документами є також ух-вали судів загальної юрисдикції про затвердження мирових угод (п.1.3) — ухвала суду першої інстанції про затвердження мирових угод і закриття провадження у справі. Ними є ухвала суду апеляційної та касаційної інстанції про за-твердження мирової угоди, скасування постановленого рішення су-ду першої інстанції і закриття провадження у справі.

Виконавчий лист реєструється в суді, про що одночасно робить-ся відмітка в самому листі, і видається стягувачу чи іншій уповнова-женій особі під розписку на зворотній стороні судового рішення.

Виконавчий лист може бути пред'явлений до примусового ви-конання органу державної виконавчої служби протягом трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання, а про стягнення періодичних платежів — протягом усього періоду, на який присуджені платежі [4, ст. 21].

Стягувач, який пропустив строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання, може звернутися із заявою до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання про понов-лення пропущеного строку. Така заява розглядається судом у деся-тиденний строк і за наслідками розгляду постановляється відповідна ухвала [4, с.23]. У разі пропуску строку давності пред'явлення виконавчого листа до вико-нання з поважних причин він може бути поновлений, якщо інше не встановлено законодавством. Ухвала суду про відмову поновлення строку може бути оскаржена.

Повноваження представника щодо початку судового ви-конання реалізуються в межах передбачених законом процесу-альних строків. Рішення у судовій справі, у якій стороною є громадянин, може бути пред'явлено до примусового виконан-ня протягом трьох років з часу набрання рішенням чинності, а в усіх інших справах — протягом одного року.

Процесуальні дії представника, що стосуються судового виконання, мають бути спрямовані до того органу судового виконання, у районі діяльності якого перебуває майно або знаходиться постійне місце проживання чи роботи боржника; коли ж боржником виступає юридична особа, то за місцем знаходження його органу чи майна. Вибір альтернативної підсудності належить стягувачу і уповноваже-ному ним представнику. Виконавчі документи передаються судові, при якому функціонує судовий виконавець. З часу їх прийняття починається виконавче провадження.

У підготовчій частині судового виконання представники осіб, що беруть участь у справі, мають право вступити у процес виконання, заявити відвід судовому виконавцю, подати заяву про призначення боржнику офіційного представника, а також про вжиття заходів до забезпечення виконання.

У провадженні по застосуванню органами судового вико-нання примусових заходів представник відповідача має проко-нсультувати клієнта щодо переваги добровільного виконання рішення над примусовим, яке тягне додаткові витрати і вилу-чення майна на покриття боргу та ін.

Процесуальні представники осіб, що беруть участь у справі, мають право: одержувати інформацію про хід примусо-вого виконання шляхом особистого ознайомлення з матеріа-лами виконавчого провадження і одержання відомостей від осіб, які виконують рішення, оскаржувати дії судового вико-навця, а також брати участь в розгляді скарг суддею; оскаржу-вати його ухвалу, винесену з питань судового виконання; порушувати перед судом питання про поворот виконання; подавати позови про виключення майна з опису і брати участь в їх розгляді, а також вчинювати інші процесуальні дії по захисту прав осіб в стадії судового виконання.

ВИСНОВКИ

Отже, участь адвоката у цивільному процесі – досить складний аспект при захисті прав та інтересів громадян в суді: за змістом завдань, взаємовідносинах з органами та клієнтами, широкій сфері діяльності, особливостям правового та етичного регулювання.

Механізм участі адвоката у цивільному процесі обов’язково грунтується на законі. Проте процеси взаємодії „деталей” між собою нерідко бувають приховані. Тут немає, та і не може бути, такої правової регламентації, як у діяльності слідчого, прокурора чи суду. Це не потрібно і практично неможливо.

Зовнішня непомітність захисної діяльності, її глибинність, прихованість від сторонніх дозволяє їй виконувати поставлені завдання.

Прагнення досягти мети, проявляється у копіткій праці адвоката в кожній справи. Це можна піддати аналізу та методиці. Однак, як тільки робиться спроба проаналізувати сукупну участь адвокатів у цивільному процесі, знайти тут закономірність – наукове дослідження „пасує” перед витонченістю та непередбачуваністю захисного „ремесла”.

Звідси випливає, що потрібно багато праці значної кількості фахівців, для того щоб виявити окремі закономірності діяльності адвоката у цивільному процесі, проаналізувати та спробувати зробити краще, ніж є.

За результатами, одержаними при проведенні курсової роботи виконані завдання, які ставилися для досягнення мети - правового теоретичного обґрунтування представництва адвоката у цивільному процесі. Досліджено найбільш актуальні питання участі адвоката у цивільному процесі, зроблено аналіз окремих стадій цивільного процесу та ролі адвоката у кожній з них, здійснено юридичний аналіз поняття цивільного процесу, інституту представництва, процесуального статусу адвоката у цивільному процесі, узагальнена практика участі адвоката у цивільному процесі.

Використані джерела:

Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року