Тільки закон про кримінальну відповідальність має значен-ня нормативно-правового акта, що визначає, яке суспільна не-безпечне діяння визнається злочином і які покарання може бути застосовано за його вчинення. У нормах інших галузей законодавства можуть міститися принципові положення або окремі визначення, що мають безпосереднє значення для фор-мування норми закону про кримінальну відповідальність (наприклад, визначення суспільно небезпечного протиправ-ного діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, що дано в ч. 2 ст. 1 Закону України «Про запобігання та проти-дію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28 листопада 2002 р.). Однак такі положення або визначення можуть бути тільки нормативною базою для прий-няття відповідного закону про кримінальну відповідальність (Законом України від 16 січня 2003 р. визначення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, було відтворене у п. 1 Примітки до ст. 209 КК).

Згідно з ч. 1 ст. 3 КК законодавство України про криміналь-ну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України, яка має вищу юри-дичну силу. Зі ст. 8 Конституції випливає, що закони, в тому числі кримінальні, повинні відповідати їй. Також законодав-ство України про кримінальну відповідальність має засновуватися на загальновизнаних принципах і нормах міжнародно-го права (ч. 1 ст. 3 КК). Такі принципи і норми містяться, зок-рема, у Загальній декларації прав людини 1948 р.[13], Міжнарод-ному пакті про цивільні і політичні права 1966 р.[14], Міжнарод-ному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.[14] За ч. 5 ст. З КК закони України про кримінальну відпові-дальність мають відповідати положенням, які містяться в чин-них міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких на-дано Верховною Радою України.

КК і окремі закони про кримінальну відповідальність прий-маються Верховною Радою України, що випливає зі ст. 85 Кон-ституції України. Відповідно до Закону України «Про всеукраїнські і місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р. прийняття законів можливо також шляхом всенародного голосування (ре-ферендумом). Незалежно від процедури прийняття закон про! кримінальну відповідальність - завжди письмовий документ, який опублікований у встановленому законодавством Украї-ни порядку і має вищу юридичну силу.

Викладене дозволяє зробити висновок про те, що закон про кримінальну відповідальність — це письмовий нормативно-пра-вовий акт, що приймається Верховною Радою України або все-українським референдумом і містить правові приписи, які вста-новлюють підстави і принципи кримінальної відповідальності, визначають, які суспільна небезпечні діяння є злочинами, які покарання належить застосовувати до осіб, винних у їх вчиненні, формулюють інші кримінально-правові наслідки вчинен-ня злочину. Законом про кримінальну відповідальність нази-вають і Кримінальний кодекс України в цілому, і окремі його правові приписи, викладені у вигляді кримінально-правової норми. Закон про кримінальну відповідальність має відпові-дати Конституції України і загальновизнаним принципам та нормам міжнародного права.

Всі кримінальні закони України, як уже було зазначено, сконцентровано в Кримінальному кодексі.

У період становлення незалежності України було прийнято кілька за-конів тимчасової дії, що містили кримінально-правові норми, які не були включені до Кримінального кодексу 1960 р. Наприклад, Указ Президії Верховної Ради України «Про відповідальність за виготовлення з метою збуту або збут підроблених купонів багаторазового використання» від 21 січня 1992 р. Нині немає умов, на які були розраховані ці закони, і тому згідно зі ст. 2 розділу 1 Прикінцевих та перехідних положень КК України 2001 р. дію їх припинено.

Новий КК Украї-ни прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001р. і на-брав чинності з 1 вересня 2001 р. До цього діяв КК, прийнятий 28 грудня 1960 р., який за більше ніж сорокарічний період за-знав істотних змін.

До нього було включено понад 100 нових статей, значну його частину було піддано різним корегуван-ням і доповненням. Особливо інтенсивно доповнювався і змінювався цей КК після 1991 р., що було зумовлено, головним чином, радикальними перетвореннями в житті суспільства Однак це не привело КК в повну відповідність із реаліями, що склалися. Виходячи з цього, Верховна Рада України прийня-ла в 1992 р. рішення підготувати проект нового КК України. Розпорядженням Кабінету Міністрів України було створено робочу групу з провідних учених і практиків України. До груд-ня 1993 р. було підготовлено перший варіант проекту КК. У подальшому проект КК неодноразово обговорювався на кон-ференціях і семінарах юристів, у пресі, на телебаченні. Пос-тійно надходили пропозиції від наукових і навчальних юри-дичних установ України, правоохоронних і правозастосовних органів України, окремих юристів. Проект пройшов термі-нологічні експертизи Інституту української мови НАН Украї-ни. У 1996 р. у Києві він був обговорений на робочій нараді експертів Ради Європи, де дістав позитивну оцінку. В зв'язку з прийняттям Конституції України, а також необхідністю вра-хування зауважень і пропозицій, що надходили від практич-них працівників, проект КК був обговорений з представника-ми Верховного Суду України, Генеральної прокуратури Ук-раїни, Міністерства юстиції України, СБУ, Міністерства внутрішніх справ України, а у 1997 р. повторно вивчений екс-пертами Ради Європи. На нараді, яка відбулася в Гаазі (Нідерланди), проект був обговорений з представниками Нідерландів, Італії, Швеції, Португалії та інших країн; потім, за участю тих самих експертів і представників судів і правоохоронних органів України — на науково-практичних конференціях і семінарах, що відбулися в Харкові. Все це дозволило розробникам проек-ту надати в 1998 р. до Верховної Ради України досить обґрун-тований, такий, що відповідав рівневі юридичної науки і вимогам часу, проект нового КК України.

При першому читанні проекту