Деякі статті Особливої частини містять приписи, якими передбачаються умови і порядок звільнення від кримінальної відповідальності винного у вчиненні вказаного в статті злочину (на-приклад, ч. 2 ст. 255 КК, ч. 5 ст. 258 КК). Цими приписами ре-гулюється застосування кримінально-правових норм за окремі види злочинів.

У деяких випадках статті або частини статей КК поділяють-ся на пункти, що мають цифрове позначення. Наприклад, нор-му ст. 89 КК «Строки погашення судимості» поділено на 9 пунктів. Частина 1 ст. 49 КК «Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності» по-діляється на пункти 1, 2, 3, 4 і 5. Частина 2 ст. 115 КК «Умисне вбивство» містить 13 пунктів, які також позначені цифрами.

Окремі статті КК мають примітки, в яких роз'яснюються поняття і терміни, застосовані в цій або в деяких інших стат-тях. Приміром, у пункті 1 примітки до ст. 185 КК «Крадіжка» сформульовано поняття повторності вчинення злочинів, перед-бачених статтями 185, 186 та 189-191 КК; в пунктах 2, 3 і 4 вказано на те, який злочин проти власності визнається вчине-ним у значних, великих або особливо великих розмірах.

У зв'язку з тим, що абсолютна більшість норм Особливої частини встановлює кримінальну відповідальність за окремі види злочинів, їх структура відрізняється однорідністю скла-дових елементів; в них чітко визначені диспозиція і санкція. Виняток становлять кілька статей, в нормах яких або в при-мітках до них наведено поняття злочинів певного виду, визначено суб'єктів їх вчинення, сформульовано деякі інші припи-си (наприклад, ст. 401 КК дає поняття військового злочину; визначення службової особи міститься у пунктах 1 і 2 примітки до ст. 364 КК).

Диспозиція — це частина норми Особливої частини, в якій визначається злочинне діяння. За технікою побудови і спосо-бом опису ознак конкретного виду злочину в чинному кримі-нальному законодавстві України розрізняють диспозиції чо-тирьох видів: просту, описову, бланкетну, відсилочну. Зустрі-чаються також змішані диспозиції.

Проста диспозиція називає злочинне діяння без розкриття його ознак. Наприклад, без указівки на ознаки діяння сформу-льовано диспозицію у ст. 369 КК «Давання хабара». Просту диспозицію законодавець використовує у тих випадках, коли зміст суспільно небезпечного діяння в загальних рисах досить зрозумілий і без опису його ознак у законі. Ознаки злочину, які наводяться в простій диспозиції, розкриваються в слідчо-судовій практиці та науковій літературі.

Описова диспозиція вказує на найбільш істотні ознаки діян-ня. Наприклад, у ст. 185 КК «Крадіжка» наведено визначення крадіжки як таємного викрадення чужого майна. Точно ви-значаючи ознаки злочину, описова диспозиція має у зв'язку з цим перевагу перед простою.

Бланкетною є диспозиція, котра, не називаючи конкретних ознак злочину або називаючи тільки частину із них, відсилає для встановлення змісту ознак вчиненого злочину до інших нормативних актів, які не є законами про кримінальну відпові-дальність (інших законів, інструкцій, статутів, положень, стан-дартів, правил, вказівок тощо). Наприклад, бланкетними є дис-позиції норми статті 271 КК «Порушення вимог законодавства про охорону праці», статті 286 КК «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами». Отже, бланкетна диспози-ція використовується, коли треба встановити кримінальну відповідальність за порушення правил, що містять у собі різно-манітні приписи, вимоги, заборони, які описано та детально розкрито в інших нормативно-правових актах та технічних нор-мах. Ці акти та норми можуть бути видані до набрання чин-ності закону про кримінальну відповідальність, що містить бланкетну диспозицію, одночасно з ним або після його ви-дання; вони можуть змінюватися, але кримінально-правова норма, що має бланкетну диспозицію, залишається при цьо-му без змін. Приймають і затверджують такі нормативні акти та технічні норми різні установи та організації. Ці акти та норми відрізняються за сферою застосування, і як ми вже заз-начали, не є джерелами закону про кримінальну відпові-дальність. Відповідно до останнього (його соціального при-значення) вони виконують підпорядковану роль. Приписи, вимоги, заборони, що в них сформульовано, сприяють вста-новленню ознак злочину, в першу чергу суспільне небезпеч-ного і протиправного діяння (дії або бездіяльності). Слід за-значити, що в КК 2001 р. кількість норм, що мають бланкетну диспозицію, помітно збільшилася. Особливо це стосується норм розділу VII Особливої частини «Злочини у сфері гос-подарської діяльності».

Відсилочна диспозиція відсилає до кримінально-правової норми або її окремого припису, які містяться в іншій статті або іншій частині цієї статті КК, де йдеться про відповідний зло-чин або описано його ознаки. Наприклад, ст. 122 КК «Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження» відсилає до ст. 121 КК «Умисне тяжке тілесне ушкодження», вказуючи, що спричи-нення тілесних ушкоджень середньої тяжкості може мати місце за відсутності ознак тяжкого тілесного ушкодження. Частіше за все відсилочні диспозиції застосовуються при описі другої і наступної частин відповідної статті, для уникнення повторно-го опису діяння, яке наведено в частині першій. Для цього у відповідній частині використовуються слова: «те саме діяння», «діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті» тощо. Досить часто відсилання до іншої або до інших статей використовуються при описі обставин, що обтяжують відпові-дальність. Наприклад, у ч. 2 ст. 309 КК «Незаконне виробниц-тво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пе-ресилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту» вказано на здійснення тих самих дій особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 308, 310 і 317 КК.

У КК зустрічаються кримінально-правові норми, диспозиції яких мають змішаний (комбінований) характер. У одній своїй частині це прості або. описові диспозиції, в іншій