Судове тлумачення - це найбільш поширене і частіше за все застосовуване тлумачення. Воно має два різновиди:

а) казуальне тлумачення, що дається судами будь-якої інстанції при розгляді конкретної кримінальної справи. Таке тлумачення є обов'язковим тільки по тій справі, у зв'язку з якою воно проводилося. Оскільки судове тлумачення може виходи-ти від вищих судових органів, то одночасно воно може бути взірцем правильного застосування закону для нижчих судів при розгляді аналогічних справ;

б) правозастосовне тлумачення, що дається в рекомендаціях Пленуму Верховного Суду України з найбільш складних пи-тань застосування КК. Внаслідок вивчення та узагальнення су-дової практики, а також у відповідь на запити судових органів і прокуратури Пленум Верховного Суду України має право давати роз'яснення про правильність застосування того чи іншого закону при здійсненні правосуддя. Такі роз'яснення впливають на практику судів при розгляді ними конкретних кримінальних справ. Ними широко користуються інші суб'єкти застосування законів про кримінальну відповідальність. При-кладом такого роз'яснення може бути тлумачення, яке здійснив Пленум Верховного Суду України з питання щодо поняття попереднього зговору групи осіб при одержанні хабара. В аб-заці 1 пункту 16 постанови «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 р. № 5 Пленум пояснив: «Відповідно до ч. 2 ст. 28 КК хабар належить визнавати одер-жаним за попередньою змовою групою осіб, якщо злочин спільно вчинили декілька службових осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до його початку, про це домовилися (як до, так і після надходження пропозиції про давання хабара, але до його одержання)».[34] Однак такі роз'яснення не можуть підміня-ти закон, звужувати або розширювати його зміст. Пленум Вер-ховного Суду України - не законодавчий орган. Він тільки дає на підставі закону рекомендації, які повинні ґрунтуватися на законі, виходити з його змісту, а іноді усувати виявлені прак-тикою непорозуміння, різночитання чинного законодавства.

Наукове (доктринальне) тлумачення - це тлумачення зако-ну науковими і навчальними юридичними установами, окре-мими вченими і практиками в монографіях, підручниках, на-вчальних посібниках, статтях, науково-практичних комента-рях, експертних висновках. Це тлумачення не має обов'язкової сили, але відіграє помітну роль у розвитку кримінального пра-ва, враховується при підготовці нових законів про криміналь-ну відповідальність, допомагає практиці у правильному засто-суванні таких законів.

Прийоми (засоби) тлумачення законів про кримінальну відповідальність можуть бути різними. Розглянемо докладні-ше граматичне (або філологічне), систематичне та історичне тлумачення.

Граматичне (або філологічне) тлумачення полягає у з'ясу-ванні змісту кримінально-правової норми шляхом етимологічного або синтаксичного аналізу її тексту, а також з'ясування значення і змісту слів, термінів, понять, застосованих у законі про кримінальну відповідальність. Наприклад, зі змісту ст. 208 КК «Незаконне відкриття або використання за межами Украї-ни валютних рахунків» зрозуміло, що для притягнення до відповідальності за цією статтею достатньо встановити в діях особи незаконне, на порушення порядку, передбаченого зако-ном, відкриття або використання за межами України валют-них рахунків. Причому достатньо встановити одну із зазначених дій, оскільки між поняттями «відкриття» і «використан-ня» стоїть сполучник «або».

Систематичне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту за-кону, його окремих положень шляхом зіставлення з іншими положеннями цього самого або іншого закону.

Найчастіше зіставляються положення різних норм КК. На-приклад, поняття «службова особа», яке використане в ст. 238 КК, з'ясовується шляхом звернення до п. 1 примітки до ст. 364 КК, де дано визначення службової особи. Нерідко норму зако-ну про кримінальну відповідальність, що тлумачиться, по-рівнюють з нормами кримінально-процесуального, адміністра-тивного, цивільного, трудового законодавства. Наприклад, для тлумачення змісту ст. 371 КК, в якій використано поняття «за-тримання», «привід», «арешт», потрібно звернутися до відпо-відних статей КПК України.

Історичне тлумачення закону полягає у з'ясуванні умов, причин, соціальних чинників, що зумовили його прийняття, зверненні до аналогічних кримінальних законів, що були чин-ними раніше. Іноді для розкриття змісту закону знайомляться з його проектом, пояснювальними записками, матеріалами об-говорення проекту, думками окремих учених, які брали участь у розробці закону. Цей прийом тлумачення застосовують, як правило, науковці при дослідженні кримінального законодав-ства. Історичне тлумачення дає можливість більш точно з'ясу-вати ті завдання, які ставив законодавець, приймаючи КК або окремі закони про кримінальну відповідальність, що входять до нього.

Тлумачення за обсягом (результатом) може бути букваль-ним (або адекватним), обмежувальним та поширювальним.

Буквальне (адекватне) — це тлумачення, згідно з яким дійсний зміст кримінально-правової норми точно (буквально) відповідає її текстуальному вираженню (тексту, букві). Таке тлумачення має місце у випадках, коли зміст норми або якоїсь її частини збігається з її словесним викладенням. Наприклад, диспозиція ч. 1 ст. 114 КК «Шпигунство» дає точне уявлення про предмет злочину - це відомості, що становлять державну таємницю, та суб'єкта шпигунства - це іноземець або особа без громадянства. Жодну з цих ознак не може бути витлумачено ширше або вужче ніж буквальний зміст. Як правило, букваль-но тлумачаться санкції норм Особливої частини КК.

Обмежувальне тлумачення має місце при незбігу тексту і змісту кримінально-правової норми, коли її значення є вуж-чим за словесне вираження. Обмежувальне тлумачення дає підставу застосовувати закон до більш вузького кола випадків, ніж це виходить з його тексту. Наприклад, у ст. 304 КК вста-новлено відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочин-ну діяльність. За текстом ст. 22 КК кримінальна відпові-дальність за цей злочин може мати місце, якщо особа досягла шістнадцятирічного віку. Хоча ніяких винятків з цього поло-ження немовби і немає, однак очевидно, що у ст. 304 КК ма-ються на увазі випадки втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність дорослими, тобто особами, що досягли вісімнадцятирічного віку.

Поширювальне