Цивільний договір застосовується у випадках, коли громадяни, що беруть участь у цивільних правовідносинах, не мають можливості діяти самостійно або ці дії бажано було б довірити іншим особам, які мають кращі можливості. Так, громадяни доручають один одному здійснення купівлі, продажу, отримання чи передачу грошей або речей, отримання заробітної платні тощо. У підприємництві за допомогою такого виду договору оформлюються відносини за участю брокерських організацій чи інших посередницьких структур.

З юридичної точки зору договір доручення можна вважати договором про представництво, оскільки повірений зобов'язаний діяти від імені довірителя. В цьому сенсі можна виділити окремі відносини, які випливають із договору, що притаманні як цивільному представництву, так і цивільному процесуальному (судовому) представництву. Наприклад, норма про сумлінне виконання представником своїх обов'язків.

Разом з тим і процесуальному представнику можуть надаватися довірителем деякі повноваження на вчинення процесуальних дій щодо розпорядження об'єктом матеріального спору. Так, процесуальний представник може користуватися правом на одержання присудженого майна або грошей за наявності у нього повноважень, які чітко вказані в його довіреності згідно з ст. 115 ЦПК.

Правове ж становище процесуального представника як самостійного суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин у цивільному судочинстві визначається нормами статей 98, 112, 113, 117 ЦПК. Ці функції також визначені статтями 1, 6 Закону України «Про адвокатуру». Мета процесуального представника допомогти особі, яку представляють, у здійсненні її процесуальних прав, попередити їх порушення у цивільному процесі, домогтися для неї найбільш сприятливого рішення і надати суду допомогу в здійсненні правосуддя у цивільних справах.

Засоби досягнення цієї мети також різні. Процесуальний представник для досягнення своєї мети може користуватися лише засобами, вказаними у законі (наприклад позов, зустрічний позов, заперечення, клопотання та ін.). В цивільному ж праві ці засоби визначає особа, яку представляють, або, за розсудом представника, у певних випадках і він сам.

Необхідно звернути увагу і на те, що норми інституту представництва у цивільному праві не встановлюють, хто конкретно може бути представником, а хто ні. В цивільному процесі щодо цього інший підхід. Тут чітко і повно встановлено, хто може виступати в суді представником (статті 112, 113 ЦПК), а також, кому і за яких обставин це заборонено (ст. 116 ЦПК).

Доречно також звернути увагу на те, що підготовка документації, вся технічна робота забирають у юриста певну кількість зусиль та часу, що відволікає його від основної діяльності — роботи над законодавством, яке, до речі, в Україні дуже швидко змінюється.

Процесуальне представництво в судах в більшості випадків здійснюється саме адвокатами. Відповідно до ст. 1 Закону «Про адвокатуру» вона є добровільним громадським об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян і юридичних осіб, надавати їм юридичну допомогу.

Головним завданням адвокатури є служіння інтересам суспільства, боротьба в судах та інших органах за правильне розуміння та застосування права. Разом з тим в сучасних умовах, коли адвокатура втратила державну підтримку, адвокат змушений обирати між служінням державним інтересам та приватним інтересом свого клієнта. Адвокатура має переважно подвійний характер, коли жоден з цих інтересів належним чином не захищається, або ж один з них доводиться принести в жертву (як правило, від цього залежить матеріальне благополуччя самого адвоката).

Говорячи про види цивільного процесуального представництва, варто зупинитися на класифікації за підставами залежно від юридичної значущості волевиявлення особи, яку представляють. Для виникнення цивільно-процесуального представництва слід розрізняти: а) представництво добровільне; б) представництво обов'язкове.

Добровільне представництво може бути, по-перше, договірним і, по-друге, представництвом, що грунтується на членстві в громадських організаціях, яке ще має назву “суспільне представництво”. Підставою виникнення договірного представництва є або цивільний договір доручення, або трудовий договір, з яких випливають повноваження представника з ведення справи в суді. Договірними представниками в суді є адвокати, юрисконсульти та інші працівники підприємств, організацій та установ — у справах цих юридичних осіб; особи, допущені судом до представництва у справі. Серед договірних представників найбільш розповсюджена участь адвокатів, юрисконсультів, співробітників юридичних фірм.

Під суспільним представництвом розуміється представництво, яке здійснюється уповноваженими особами громадських організацій у справах членів цих організацій, а також інших громадян, права та інтереси яких захищають ці організації. Підставою виникнення представництва є факт вступу до громадської організації, яка згідно з законом та відповідно до свого статуту зобов'язана надавати юридичну допомогу своїм членам. До таких організацій належать профспілки, а також спілки осіб творчих професій.

Представництво обов'язкове поділяється на законне, в якому коло повноважень представника визначається законом, та статутне, за яким ці повноваження визначаються статутами та положеннями, що мають статус юридичної особи, яку представляють.

Законне представництво передбачено для повністю недієздатних громадян, частково та обмежено дієздатних. Підставами виникнення законного представництва є: 1) факт походження дитини, встановлений та зареєстрований належним чином; 2) факт усиновлення, зареєстрований належним чином; 3) адміністративний акт про призначення опіки чи піклування.

Законне (необхідне, обов'язкове) процесуальне представництво виникає на підставі закону, адміністративного чи судового акта за наявності таких юридичних фактів, як спорідненість, усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо.

Законними представниками у справі є батьки, усиновителі, опікуни та піклувальники. Функції законних представників недієздатних осіб, які знаходяться на піклуванні в державних чи громадських закладах, покладені на їх адміністрацію. Законним представником у суді в цьому випадку є або керівник відповідного закладу, або призначений ним працівник.

Законні представники мають право доручати ведення справи в суді іншому представнику, якого вони обирають для кращого захисту прав та інтересів