Повноваження представника щодо початку судового ви-конання реалізуються в межах передбачених законом процесу-альних строків. Рішення у судовій справі, у якій стороною є громадянин, може бути пред'явлено до примусового виконан-ня протягом трьох років з часу набрання рішенням чинності, а в усіх інших справах — протягом одного року.

Процесуальні дії представника, що стосуються судового виконання, мають бути спрямовані до того органу судового виконання, у районі діяльності якого перебуває майно або знаходиться постійне місце проживання чи роботи боржника; коли ж боржником виступає юридична особа, то за місцем знаходження його органу чи майна. Вибір альтернативної підсудності належить стягувачу і уповноваже-ному ним представнику. Виконавчі документи передаються судові, при якому функціонує судовий виконавець. З часу їх прийняття починається виконавче провадження.

У підготовчій частині судового виконання представники осіб, що беруть участь у справі, мають право вступити у процес виконання, заявити відвід судовому виконавцю (стаття 99ЦПК), подати заяву про призначення боржнику офіційного представника, а також про вжиття заходів до забезпечення виконання.

У провадженні по застосуванню органами судового вико-нання примусових заходів представник відповідача має проко-нсультувати клієнта щодо переваги добровільного виконання рішення над примусовим, яке тягне додаткові витрати і вилу-чення майна на покриття боргу та ін.

Процесуальні представники осіб, що беруть участь у справі, мають право: одержувати інформацію про хід примусо-вого виконання шляхом особистого ознайомлення з матеріа-лами виконавчого провадження і одержання відомостей від осіб, які виконують рішення, оскаржувати дії судового вико-навця, а також брати участь в розгляді скарг суддею; оскаржу-вати його ухвалу, винесену з питань судового виконання; порушувати перед судом питання про поворот виконання; подавати позови про виключення майна з опису і брати участь в їх розгляді, а також вчинювати інші процесуальні дії по захисту прав осіб в стадії судового виконання.

2.4. Особливості участі адвоката у цивільному процесі

Високі професійні, етичні вимоги, що ставляться до адвоката, та особливості виникнення і розвитку цивільного процесу: диспозитивність, змагальний характер, тощо — обумовлюють специфіку представницької діяльності адвоката в цивільному судочинстві.

На відміну від кримінального судочинства, в якому питання про вступ адвоката в процес не залежить від законності чи обґрунтованості позиції підзахисного, в цивільному процесі прийняття адвокатом доручення клієнта на ведення справи в суді залежить від наявності в ній правової позиції, що на сьогодні загальновизнано в юридичній літературі.

Питання про умови прийняття доручення клієнта на ведення цивільних справ в суді привертало увагу вчених ще за часів дії Судових Статутів 1864 р., і вже тоді викликало чимало суперечок Джаншієва. Веденіе нелравыхь дьлъ. (Этюд по адвокатской этикь). — М., 1887. — С. 33—45..

Сьогодні до основних елементів правової позиції у справі ряд вчених відносить: законність вимог (заперечень) клієнта; наявність юридичних фактів, що обґрунтовують ці вимоги (запе-речення), та можливість підтвердження їх допустимими доказами; а також юридичну перспек-тиву справи А н а ш к и н Г.З., Ватман Д.П. и др. Адвокатура в СССР. — М., 1971. — С. 149—153..

Іншої точки зору дотримується В.Єлізаров, який, посилаючись на те, що в ході судового розгляду можуть статися зміни в доказах (визнання іншою стороною факту договірних відносин тощо), зазначає, що адвокат вправі прийняти доручення клієнта і в тому разі коли вимоги або заперечення довірителя не можуть бути обґрунтовані допустимими доказами ЕлизаровВ. Рецензия на кн, И.М.Ильинской, Л.Ф. Лесницкой «Представительство в гражданском проиессе» // Сов. юстиция. —1964. — № 18. — С. 29..

Дискусійним в процесуальній літературі є питання про юридичну перспективу справи як елементу правової позиції. Так, якщо В.Купрішин, Д.Ватман та ряд інших вчених Купрішин В., Сусло Д. На сторожі прав трудящих та інтересів держави. — К., 1973. — С. 87; А н а ш к и н Г.З., Ватман Д.П. н др. Вказ. праця. — М., 1971. — С. 153; Ватман Д.П. Адвокатская этика. — М., 1977. — С. 25. визнають юридичну перспективу складовим елементом правової позиції у справі і, відповідно, однією з умов для прийняття

адвокатом доручення клієнта, то іншої думки дотримується В.Татаринцев. який, не відносячи юридичну перспективу справи до елементів правової позиції, стверджує, що представни-цтво адвоката у справі потрібніше більше там, де менше проглядається юридична перспектива ТатаринцевВ.Принятие адвокатом поручения по гражданскому делу // Сов. юстиция.-1980.-№4.- С. ЗІ.

.

Однак юридичну перспективу справи не можна повністю ігнорувати, її все ж необхідно враховувати при прийнятті доручення клієнта. При несприятливій перспективі адвокат обов'-язково має довести до відома клієнта свої неупереджені думки щодо вірогідності досягнення успіху в ній, зазначивши при цьому слабкі місця в позиції клієнта з тим, щоб останній міг остаточно визначитись і прийняти рішення — чи варто порушувати дану справу в суді. Якщо клієнт все ж визнає за необхідне її порушити, адвокат вправі прийняти його доручення. Аналогічно має діяти він і при відсутності допустимих доказів у справі.

До елементів правової позиції у справі ряд вчених відносять також моральний (етичний) аспект КупрішинВ,, Сусло Д. Вказ. праця. — С. 87; В а т м а н Д.П. Вказ. праця. — С. 29—33.

.

Необхідність врахування адвокатом моральної сторони справи випливає з високих етичних принципів (основ) адвокатської професії.

З метою недопущення завдання шкоди інтересам клієнта правом багатьох західноєвро-пейських країн закріплено правило, відповідно до якого адвокат не може прийняти доручення і самостійно вести справу клієнта в разі невідповідності його рівня кваліфікації та досвіду ступеню її