2000 року, 10 січня та 4 липня 2002 року, встановлює заборону на виймання ї огляд поштової кореспонденції та документальних повідомлень, надання довідок, здійснення контролю за технічними засобами зв’язку, у тому числі прослуховування телефонних розмов, але крім випадків, передбачених чинним законодавством.
Одним з проявів створення штучних перешкод для виконання запиту адвоката з боку деяких посадових осіб є їхнє посилання на відсутність у ст. 6 Закону України “ Про адвокатуру” та у ст. 9 Указу Президента України від 30 вересня 1999 року № 1240//99 “Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури” конкретних термінів розгляду та виконання запиту адвоката.
Але такі посилання безпідставні тому, що, згідно із ст. ст. 4,32,33 Закону України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 року із змінами та доповненнями, внесеними законами України від 6 квітня 2000 року та 7 лютого 2002 року, запит адвоката віднесено до категорії інформаційних запитів, граничний термін розгляду яких для надання відповіді становить один місяць.
Згадуючи давнє прислів’я про те, що практика-найкращий вчитель, вважаю доречним поділитися деякими аспектами напрацьованого разом з колегами-адвокатами П.О. Дубровіним, В.Й. Лозинським, Г.В. Гузь та іншими практичного методу, спрямованого на реальне забезпечення виконання запитів адвокатів службовими і посадовими особами підприємств, установ та організацій.
Суть цього методу полягає у такому. По - перше, при складанні запиту, як правило, на фірмовому бланку адвоката з усіма потрібними реквізитами, тобто датою, вихідним номером, прізвищем, ім’ям та по батькові, поштовою адресою адвоката, номером службового телефону тощо, забезпечується розумна стислість тексту запиту з одночасним посиланням при цьому на ст. 59 Конституції України, ст.6 Закону України “ Про адвокатуру” та ст.9 Указу Президента України від 30 вересня 1999 року № 1240/99 “ про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури” і обов’язковим доданням до тексту запиту витягу у вигляді ст.9 наведеного Указу Президента України на окремому аркуші.
По - друге, складений запит з доданим до нього на окремому аркуші витягом направляють на адресу установи, підприємства або організації рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що дає змогу проконтролювати дату надходження запиту, відомості про особу, яка його одержала, термін виконання запиту.
По - третє, у разі безпідставної відмови від виконання запиту або його невиконання у визначений Законом України “ Про інформацію” граничний місячний термін, а також при ненадходженні відповіді ці обставини створюють умови для складання та відправлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення заяви адвоката на ім’я Президента України та керівника відповідного міністерства, державного комітету, відомства про вжиття необхідних заходів щодо забезпечення виконання запиту відповідною посадовою особою.
По - четверте, у разі невжиття вищезгаданими посадовими особами республіканського рівня необхідних заходів щодо забезпечення виконання запиту адвокат складає скаргу, як правило, згідно ст. 55 Конституції України, до місцевого суду за місцем перебування конкретної посадової особи про визнання її дій неправомірними та зобов’язання виконати запит.
Як свідчать приклади, згідно ст. 55 Конституції України при належному обґрунтуванні доводів, суди в основному такі вимоги задовольняють і зобов’язують відповідних посадових осіб виконувати запити адвокатів, що здебільшого впливає на рівень свідомості окремих посадових осіб, а також сприяє підвищенню якості надання правової допомоги громадянам, юридичним особам, виходячи з того, що запит у справі - важлива складова частина діяльності адвоката
На відміну від кримінального процесу, де позиція у справі адвоката-захисника в окремих випадках може не збігатися з позицією його клієнта, в цивільному процесі, в силу того, що адвокат-представник діє від імені та за дорученням клієнта, позиція його не повинна розхо-дитись з позицією довірителя. При виникненні колізій в позиції з клієнтом адвокат має роз'яснити свою позицію у справі та погодити її з ним.
Останній вправі відмінити доручення на ведення справи з будь-яких причин. Чинне законодавство не містить обмежень і щодо відмови адвоката від доручення клієнта. Однак вихід адвоката з процесу з власної ініціативи має певні особливості, які обумовлюються етичними принципами адвокатської діяльності.
В юридичній науці питання про відмову адвоката від прийнятого доручення однозначного вирішення не знайшло.
За часів існування колишнього СРСР в Положеннях про адвокатуру окремих союзних республік (Литовської РСР, Грузинської РСР) передбачалось, що адвокат вправі відмовитись від доручення на ведення справи лише за наявності згоди на це самого клієнта.
Окремі вчені підставою для відмови від прийнятого адвокатом доручення клієнта визна-чають факт впевненості його (в процесі розгляду справи) в незаконності та необґрунтованості вимог клієнта Ильинская И.М., Лесницкая Л.Ф. Судебное представительство по гражданским делам //Сов. юстиция. — 1971. — № 11. — С. 22; ТоболовскаяМ. Зашита адвокатом имущественных и личных прав граждан // Сов. юстиция. — 1965. — № 10. — С. 14..
Більш правильною уявляється точка зору Т.Варфоломєєвої та інших вчених, які до підстав, за котрих адвокат вправі відмовитись від прийнятого доручення, відносять розходження в правовій позиції з клієнтом. Останні можуть торкатись питань правового, процесуального чи етичного характеру. При цьому вони повинні мати суттєвий характер, що унеможливлює виконання адвокатом в суді своїх функцій на відповідному професійному рівні Я н о ш К.Ф., Варфоломеева Т.В. Советская адвокатура на службе трудящих.-К., 1987.-С. 22; К у п р і ш и н В., С у с л о Д. Вказ. праця. — С. 89..
В основу критерія для відмови адвоката від ведення справи Г.Любарська ставить наявність поважних на це