Виступ адвоката, його поводження під час виступу, повинні свідчити про поважне відношення до закону і суду. Це повинно виявлятися в змісті промови, у формі її вимови, у манері поводження адвоката. Точний виклад фактичних обставин справи, об'єктивна оцінка доказів, правильний юридичний аналіз у сполученні із шанобливим тоном і стриманою манерою повинні бути властиві кожному адвокатові. Після проголошення промови всіма учасниками суперечки вони можуть виступити вдруге у зв'язку зі сказаним у промовах . Необхідність скористатися правом репліки повинна виникати в адвоката у тих випадках, коли треба уточнити, додатково аргументувати які-небудь обставини, яким, на його думку, дана неправильна оцінка у виступах інших осіб, що беруть участь у справі. Після винесення судом рішення довірителю часом буває важко сприйняти зміст рішення, тому адвокат має у більш спокійній обстановці роз'яснити сутність рішення й обговорити з довірителем подальші дії.

Адвокат повинний пам'ятати, що найважливішим процесуальним документом є протокол судового засідання. Саме сприятливе рішення не може бути визнано обґрунтованим, якщо в протоколі судового засідання не відображено весь хід судового розгляду. Тому в самому процесі судового засідання адвокат повинен прагнути до того, щоб у протоколі повно й об'єктивно відображався весь хід судового розгляду, щоб він був "дзеркалом" процесу. Адвокат вправі клопотатися про занесення до протоколу обставин, що вважає істотними для справи. Важливою частиною процесуально-правового положення представника є повноваження, які забезпечують його діяль-ність, спрямовану на виправлення допущених у протоколі судового засідання і в рішенні суду неточностей або неповно-ти (статті 198, 213-215 ЦПК).

Нарешті, адвокати мають право одержати від суду роз'яснення щодо змісту винесеного рішен-ня та про строки і порядок його оскарження (ст. 212 ЦПК), а при неучасті в судовому засіданні одержати його копію (ст. 216 ЦПК).

2.2. Діяльність адвоката як процесуального представника в стадіях апеляційного і касаційного провадження.

Інститут апеляційного провадження був включений до цивільного судочинства України Законом України від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального Кодек-су України».

Суть апеляції полягає в новому (повторному) розгляді й перевирішенні справи судом апеляційної інстанції. Апеляційне оскар-ження і перевірка рішень та ухвал суду першої інстанції, що не на-брали чинності (законної сили) як процесуальна гарантія захисту прав і охоронюваних законом інтересів сторін, інших осіб, які бра-ли участь у розгляді справи, і зміцнення законності та виконання завдань цивільного судочинства досягається реалізацією ними пра-ва на оскарження судових актів і перевіркою судом апеляційної інстанції їх законності й обґрунтованості шляхом повторного роз-гляду справи (перевирішення) з можливістю встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, а також докази, які досліджува-лися судом першої інстанції з порушенням встановленого порядку.

Таким чином, при апеляційному оскарженні заінтересовані сто-рони та інші особи, які беруть участь у справі і вважають винесене судом першої інстанції рішення, ухвалу незаконними і необґрунтованими, переносять до апеляційної інстанції справу на новий (по-вторний) розгляд та перевірку такого рішення.

Значення апеляційного провадження полягає в тому, що воно є однією з форм, яка забезпечує однакове застосування судами за-конів при вирішенні цивільних справ. Розгляд справ за апеляційни-ми скаргами і поданнями прокурорів дозволяє виправляти помил-ки судів першої інстанції і спрямовувати їх роботу, забезпечуючи правильний та однаковий підхід до норм матеріального і процесу-ального права, а також має превентивний характер — попереджує порушення норм права громадянами, організаціями, посадовими і службовими особами.

Право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги та внесення на нього подання прокурором — це надана законом можливість на порушення функціональної діяльності суду апеляційної інстанції на новий (по-вторний) розгляд цивільної справи і перевірку постановлених за нею рішень та ухвал на відповідність їх вимогам законності й обґрунтованості.

Перед адвокатом постає питання – чи має він право на самостійне оскарження рішень суду по справам у яких він брав участь? Відповідно до ст. 115 ЦПК України повноваження на ведення справи в суді дає представнику право на здійснення від імені довірителя всіх процесуальних дій, крім оскарження рішення суду. Тому до апеляційної скарги, поданої представником, додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі немає такого документа (ст.293 ЦПК). Ця вимога не відноситься до законних представників (батьків, усиновителів, опікунів, попечи-телів), які можуть здійснювати без спеціального доручення всі про-цесуальні дії від імені осіб, що ними представляються, у тому числі оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції.

Адвокат має пам’ятати, що складання скарги від імені довірителя зовсім не зобов’язує його включати в цю скаргу всі обставини, на які довіритель бажає посилатися. Клієнту необхідно роз’яснити, що влучити в ціль може лише та апеляційна скарга, яка ґрунтується виключно на законі й матеріалах справи.

Апеляційні оскарження судових рішень і ухвал, що не набрали чинності, є важливою процесуальною гаранті-єю захисту прав осіб, які беруть участь у справі. Право апеляційного оскарження процесуальні представники реалізують шляхом подачі апеляційної скарги у письмовому вигляді за формою, передбаченою законом (ст. 293 ЦПК). Пред-ставники співучасників й третіх осіб мають можливість зробити це приєднанням до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступають.

До суб'єктів, які мають право апеляційного оскарження, на-самперед відносяться сторони — позивач і відповідач. Оскільки в апеляційному провадженні вирішується питання про пра-вильність рішення суду першої інстанції, то в цьому провадженні також присутні дві протилежні сторони, які відстоюють свої інте-реси. Адвокат має пояснити клієнту,