Право на порушення судового виконання мають стягувач, прокурор і суб'єкти захисту прав інших осіб (ст. 121 ЦПК), а також уповноважені ними предс-тавники, коли у їх повноваженнях передбачено право на пре-д'явлення виконавчого документа до стягнення (ст. 115 ЦПК). Реалізацію представником цього права поставлено у залеж-ність від наявності певних умов: віднесення рішення судових і несудових органів до підвідомчості судового виконання; заяви до органу судового виконання з доданим до неї викона-вчим документом; вчинення дій після подачі заяви у межах процесуальних строків з додержанням правил про підсудність.

У примусовому порядку виконуються державним виконавцем, як правило, рішення суду в цивільних справах, якими задоволені позовні вимоги про присудження боржника до виконання певних дій (про присудження манна, грошових коштів, відібрання дитини, поновлення на роботі, виселення, вселення, примусовий обмін жи-лого приміщення, тощо).

Рішення про відмову в позовах про присудження, про визнання і встановлення фактів і правовідносин та перетворення правовідно-син (знаходження громадянина на утриманні, визнання договору недійсним, розірвання шлюбу, тощо) не потребують примусового виконання, але в частині стягнення судових витрат вони можуть ви-конуватися в примусовому порядку. В іншій частині рішення про визнання і перетворення правовідносин не потребують примусового виконання внаслідок їх загальної обов'язковості (ст. 14 ЦПК), і вис-тупають підставами для їх реалізації іншими способами, зокрема, реєстрацією компетентними органами держави встановлених судом правовідносин (бюро технічної інвентаризації — видачею свідоцтва про право власності на жилий будинок), чи правового статусу гро-мадянина (органи реєстрації актів громадянського стану — свідоцтва про розірвання шлюбу, про смерть громадянина, тощо).

Підлягають примусовому виконанню й ухвали суду у випадках, передбачених законом, які за змістом характеризуються реалізованістю і вимагають примусового виконання, зокрема, про забез-печення позову (ст. 156 ЦПК); стягнення цивільних процесуальних штрафів (статті 44,48,53,153,164,172, 174 та ін.) як заходів (санкцій) цивільної процесуальної відповідальності до осіб, які не виконали покладених, на них конкретних процесуальних обов'язків в складі цивільних процесуальних правовідносин у справі; про поворот ви-конання (статті 420-422), а також ухвали апеляційної та касаційної інстанції (п.4 ст.312, п.4 ст.342 ЦПК).

Для примусового виконання рішення, ухвали, постанови суду видається виконавчий лист. Це — письмовий документ встановле-ної форми і змісту, який видається судом загальної юрисдикції, і зо-бов'язує боржника, інших юридичних і фізичних осіб точно і своєчасно виконати рішення суду і сприяти державному виконав-цю у примусовому їх виконанні.

Відповідно до ст.19 Закону про виконавче провадження, яким встановлені вимоги до змісту виконавчого документа, у виконав-чому листі має бути зазначено: назва документа, дата видачі та найменування суду, який його видав; дата і номер рішення, за яким видано виконавчий лист; найменування стягувача і боржника, їх адреси, дата і місце народження боржника та його місце роботи, номери рахунків у банківських установах (для юридичних осіб); резолютивна частина рішення; дата набрання законної сили рішенням; строк пред'явлення виконавчого листа до виконання.

Виконавчий лист повинен бути укладений суддею і скріплений печаткою. Він видається за заявою стягувача або його представни-ка

Заява представника до органу судового виконання може бути зроблена в усній або письмовій формі разом з належно оформленими виконавчими документами.

Виконавчий лист видається не пізніше наступного дня після на-брання рішенням, ухвалою, постановою законної сили, а в справах, у яких допущено негайне виконання, — в день його постановлення.

Деякі ухвали суду виступають одночасно підставами виконання і виконавчими документами. Так, відповідно до Інструкції про проведення виконавчих дій виконавчими документами є ухвали судів у випадках, передбачених законом (п. 1.3). Такими є, зокрема, ухвали про забезпечення позову шляхом заборони провадити певні дії, накладати арешт на майно або грошові суми, що належать відповідачеві й знаходяться у нього або в інших осіб тощо (статті 152,156 ЦПК), а також ухвали суду про зміну способу забезпечення позову (ст. 154 ЦПК).

Інструкція визначає, що виконавчими документами є також ух-вали судів загальної юрисдикції про затвердження мирових угод (п.1.3) — ухвала суд}- першої інстанції про затвердження мирових угод і закриття провадження у справі (ст. 179 ЦПК). Ними є ухвала суду апеляційної та касаційної інстанції (ст.304, 332 ЦПК) про за-твердження мирової угоди, скасування постановленого рішення су-ду першої інстанції і закриття провадження у справі.

Виконавчий лист реєструється в суді, про що одночасно робить-ся відмітка в самому листі, і видається стягувачу чи іншій уповнова-женій особі під розписку на зворотній стороні судового рішення.

Виконавчий лист може бути пред'явлений до примусового ви-конання органу державної виконавчої служби протягом трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання, а про стягнення періодичних платежів — протягом усього періоду, на який присуджені платежі (ст.21 Закону).

Стягувач, який пропустив строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання, може звернутися із заявою до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання про понов-лення пропущеного строку. Така заява розглядається судом у деся-тиденний строк (ст.23 Закону «Про виконавче провадження») і за наслідками розгляду постановляється відповідна ухвала. У разі пропуску строку давності пред'явлення виконавчого листа до вико-нання з поважних причин він може бути поновлений, якщо інше не встановлено законодавством. Ухвала суду про