Представник і представництво у конституційному та загальному судочинстві - в життя тієї чи іншої цілісної сукупності актів і норм, яка зветься системою. Важл�...

Реферат - Представник і представництво у конституційному та загальному судочинстві

в життя тієї чи іншої цілісної сукупності актів і норм, яка зветься системою. Важливо, що Верховна Рада України надала право Постійному представнику у Конституційному Суді України залучати через керівника Апарату Верховної Ради України науковців і фахівців для проведення юридичної експертизи чинних правових актів, які перевіряються Конституційним Судом України на предмет їх конституційності. Тому статус Постійного представника, визначений Положенням, затвердженим Верховної Радою України, передбачає доповідати на пленарних засіданнях Конституційного Суду України про необхідні уточнення до поданих документів і матеріалів, які досліджуються у конституційному провадженні. Але ці повноваження Постійного представника можуть бути застосовані виключно за дорученням Голови Верховної Ради України щодо уточнень і висновків по конкретних справах. Разом з тим практика Конституційного Суду України не пішла шляхом залучення Постійного представника Верховної Ради України, як і інших представників — Президента, Уряду, Верховного Суду України, Генеральної прокуратури — до процедури (провадження) розгляду справ на засіданнях трьох колегій складу Конституційного Суду України. Прийняття Конституційним Судом «відмовних ухвал» без участі представників Верховної Ради України або за дорученням від групи народних депутатів України, Президента України або Уряду України, які ініціювали внесення відповідного конституційного подання або звернення щодо офіційного тлумачення норм Конституції та законів, а особливо це стосується громадян, які найчастіше звертаються з останньою надією отримати роз'яснення Конституційного Суду України, — звужує зміст конституційного провадження і незавжди сприймається в суспільстві як акт об'єктивного конституційного правосуддя. Закон України «Про Конституційний Суд України», на наш погляд, вимагає в цьому сенсі доповнень і змін, які б поліпшили якість нормоконтролю шляхом раціонального залучення в першу чергу Постійного представника Верховної Ради України, який на професійній основі мав би брати участь у засіданнях колегій Конституційного Суду України, оскільки, відображаючи позицію законодавчого органу, було б важливо вислуховувати його правові аргументи.

Чому це питання заслуговує на увагу? Суб'єкти виконання рішень Конституційного Суду України, безумовно, звикли, що визнана неконституційною норма або якась її частина виключається з тексту закону, Указу Президента або Постанови Уряду. Але, як правило, при цьому відсутні вказівки Конституційного Суду України щодо тих суб'єктів, які мають не тільки «відремонтувати» закон або інший акт, але й заповнити юридичну прогалину, яка виникає внаслідок усунення неконституційної норми. І це один з елементів, який стримує належне виконання рішень (висновків) Конституційного Суду України і недостатньо сприяє встановленню відповідальності за невиконання імперативних актів Конституційного Суду України. Особливо це стало очевидним, коли недосконалість Закону України «Про Конституційний Суд України» в частині участі Постійного представника Верховної Ради України, як і представників суб'єкта права законодавчої ініціативи, щодо підготовки висновків на законопроекти стосовно змін до Конституції України (справи про політичну реформу) було унеможливлено довести до суддів публічний інтерес Верховної Ради України. Прийняті Конституційним Судом України висновки по всіх поданих законопроектах щодо їх відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України викликали певні колізії в парламенті з причини нововведених в них таких категорій, як застереження. Вони за юридичним змістом були застосовані вперше, але не отримали належного розуміння як корисні новації, які відповідають завданням конституційного нормоконтролю, і тому в коментарях політиків у пресі були розцінені як форма негативного впливу на конституційне праворозуміння різних політичних фракцій і депутатських груп у парламенті. Тому очевидною є та обставина, що в нашій державі немає іншого органу, який би був здатний виявляти конституційний смисл норми за допомогою не тільки власного суддівського науково-дослідницького інтелекту, але й уповноважених представників органів — творців правової норми. Тільки рішенням (висновкам) Конституційного Суду України властиві наслідки, за якими конституційний смисл будь-яких змін до Основного Закону України має однозначне і суспільне підтверджене сприйняття.

Звертаючись до розгляду статусу Постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді, ми помічаємо насамперед головну мету здійснення представництва — сприяння авторитету і стійкості парламентських рішень. Суб'єкти, які оспорюють їх (закони, окремі норми, інші акти парламенту), намагаються таким чином визнати їх неконституційними, тобто такими, що суперечать Конституції України, а тому є нечинними, і у такий спосіб довести, що парламент допустився конституційної помилки, поспіхом, без належного юридичного обґрунтування прийняв закон або інший правовий акт. Це відбувається за ініціативою групи народних депутатів України (не менш як 45 осіб), Президента України, Уповноваженого Верховної ради України з прав людини та інших передбачених у ст. 40 Закону «Про Конституційний Суд України» суб'єктів права на конституційне подання. Водночас виникає питання про відповідальність Верховної Ради України перед суспільством щодо прийняття окремих, визнаних неконституційними законів України.

За таких умов слід зупинитися на з'ясуванні правового статусу Постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України, оскільки його правосуб'єктність, яка детально регламентована у Положенні про Постійного представника, залишається невідомою для конституційного права України, а введення цього державно-правового інституту щодо процедури розгляду судових справ як у теоретичному, так і в практичному значенні має важливий вимір у розумінні взаємовідносин Верховної Ради України з Конституційним Судом України.

Характерною ознакою статусу Постійного представника, який закріплено у зазначеній Постанові «Про участь постійного представника Верховної Ради України у конституційному провадженні» від 20 травня 1999 p., є те, що він призначається Верховною Радою України шляхом обрання на першій сесії парламенту нового скликання. Тобто кандидатура Постійного представника повинна бути узгоджена з політичними партіями, блоками партій і груп, які представлені у парламенті і мають виявляти довіру до особи, котра

Сторінки: 1 2 3 4