Здійснення функції Постійного представника Верховної Ради України у веденні справи передбачає обов'язкове врахування представництва, яке визначено суб'єктом права на конституційне подання чи конституційне звернення — народними депутатами України. Це означає, що Постійний представник у доведенні правової позиції завжди має «захищати» оспорюваний закон чи інший нормативно-правовий акт у Конституційному Суді України у взаємодії з народними депутатами (до трьох осіб), які можуть брати участь у провадженні від імені Верховної Ради України. Це пояснюється тим, що, готуючи на науковому підґрунті правову позицію Верховної Ради, її Постійний представник в Конституційному Суді виходить з презумпції конституційності законів та узгоджених Верховною Радою міжнародних договорів й інших зобов'язань України. І це має принципове значення, оскільки, прийнявши рішення, Конституційний Суд не може переглянути своє рішення, воно не підлягає оскарженню.

Саме тому характерна риса діяльності Постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України полягає в тому, що він є «фігурою» виключно процесуальною, а не політичною, представляючи інтереси парламенту як на пленарних засіданнях суду, так і у зовнішніх відносинах з будь-якими державними органами чи посадовими особами. При підготовці матеріалів, які подаються на розгляд Голови Верховної Ради України, Постійний представник враховує рішення, висновки та роз'яснення комітетів Верховної Ради України з питань, що є предметом розгляду Конституційного Суду України. Важливо при цьому підкреслити, що народні депутати України з великою увагою і парламентською тактовністю ставляться до фахівців-юристів, проявляють зацікавленість в одержанні методичної допомоги як при підготовці конституційних подань і звернень, так і під час участі в конституційному провадженні як представників парламенту. Це створює атмосферу творчого державницького ставлення до виконання Постійним представником функцій і повноважень у Конституційному Суді України, дає можливість впевнено реалізувати науково-практичні здобутки парламентського «захисника» актів єдиного законодавчого органу, які оспорюються в суді.

Проте в процесуальному контексті Закону «Про Конституційний Суд України» можна побачити таке серйозне упущення, як відсутність принципу змагальності, що істотно знижує процесуальні можливості представника парламенту (як і інших учасників процесу) довести аргументацію і цінності права з питань, які розглядаються у відкритих засіданнях суду. Постійний представник зв'язаний скоріше не з правами, які повинен довести високому суду, а з казуальними інтерпретаціями, що створює труднощі при захисті конкретизованих прав, які оспорюються (тлумачаться) в Конституційному Суді з точки зору розуміння кожного положення (норми) законодавцем. Не можна не побачити в цьому процесуальну недосконалість, яка обмежує здатність постійного представника як процесуальної особи сприяти Конституційному Судові у виявленні легальних цінностей права, що обумовлено доктриною «презумпції» відсутності прогалин в основних правах і свободах людини. Уповноваженим може бути кваліфікований фахівець, якому Верховною Радою або Президентом, Кабінетом Міністрів, Верховним Судом чи Генеральною прокуратурою України доручено здійснення повноважень, передбачених статусом цього органу або суб'єкта державної влади, що закріплюється відповідним процесуальним актом. Ця особа за таких умов набуває постійну правосуб'єктність і здатна бути офіційним представником у взаємозв'язках з іншими органами державної влади та правосудця, а також органами із спеціальним статусом, зокрема правоохоронними. Особливість правового становища уповноваженого (постійного представника) полягає в тому, що кандидатури для обрання (призначення) на цю посаду не проходять конкурсного відбору, оскільки ознака кваліфікованого фахівця ще не означає права претендувати на зайняття цієї посади. Важливим є політична довіра та його авторитет до певного кандидата у тій сфері, де здійснюється влада або функції правоохоронного органу. Проте уповноважена особа (Постійний представник) не набуває ознак політичного представника, оскільки сфера її діяльності обумовлена процесуальними функціями.

Інститут уповноваженого має свою специфіку, яка визначається сферою здійснення представницьких функцій. Якщо йдеться про управлінські повноваження, то вони обумовлені об'єктом та інтересами, які вимагають зовнішнього представництва у відносинах збереження, недоторканності або захисту від впливу на них заінтересованих суб'єктів. Саме ця ознака характеризує статус уповноваженої особи, якій безпосередньо надається право діяти на підставі Конституції та законів України у спосіб, визначений специфікою здійснення представницьких функцій, та в межах компетенції органу, який ця особа представляє. Зокрема, це можна простежити на прикладі статусу Постійного представника Президента України у Конституційному Суді України. Згідно з Положенням, яке затверджене Указом Президента України 22 травня 1998 р. № 504/98, визначальним є функція Президента України як суб'єкта права на конституційне подання з питань прийняття рішень та дачі висновків Конституційним Судом України. Проекція представника досить конкретизована — це особа зі спеціальним статусом в Адміністрації глави держави, і тому вона наділена повноваженнями заступника глави апарату, який готує конституційні подання Президента, відповідає за належну участь у конституційному провадженні всіх інших представників (вносить за дорученням Президента України зміни й уточнення до конституційних подань, а також до тих, що перебувають у конституційному провадженні; координує діяльність інших представників, які призначаються Президентом України для участі у підготовці конституційного провадження, тощо). Досить широкий" статус Постійного представника Президента України пов'язаний саме з підготовчою діяльністю, коли йдеться про внесення подань та висновків Президентом України. Але Положенням не передбачені повноваження представника як учасника конституційного провадження, що певною мірою звужує його можливості і потенціал бути «експертним дослідником» при розгляді справ у відкритих (публічних) процесах Конституційного Суду України. Науковці називають такий статус «однобічною спрямованістю суб'єкта провадження».

Уповноваженого представника органу державної влади за правовою природою його статусу слід відрізняти від уповноважених осіб органів виконавчої влади та органів державного