управління, оскільки останні наділені функціями безпосереднього управління акціями, що перебувають у державній власності. У такому разі вони можуть бути членами ради (спостережної ради) товариства або виконавчого органу (правління), їх призначення на ці посади обумовлені прийняттям рішення про приватизацію майна господарських товариств. Наприклад, згідно із затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1996 р. Порядком управління акціями державних акціонерних та холдингових компаній, уповноваженою особою може бути юридична чи фізична особа, якій доручено здійснення прав на управління державними корпоративними правами.
Є певні особливості у питаннях представництва в сфері судочинства, коли воно означає єдину можливість реальної участі в судовому процесі. У багатьох випадках пояснення сторони є незамінними як засіб доказування. Судді слушно вважають за необхідне визнати явку позивача або відповідача обов'язковою. Адже те, що доводить у процесі представник, не може бути взято до уваги як доказ. Процесуальна особливість судового уявлення виявляється в тому, що в разі подання адвокатом довіреності його фіксують як представника, а в разі подання ордера — записують адвокатом. Разом з тим не можна не враховувати принципове положення Цивільного процесуального закону (ст. 27 ЦПК), згідно з яким пояснення представника не визнаються засобом доказування. Представником юридичної особи відповідно до ст. 29 ЦПК виступає її орган (наприклад, директор підприємства як глава адміністрації), який виражає її волю, а тому дії представника є діями самої юридичної особи. В цьому разі представництво юридичної особи в суді здійснюють органи юридичної особи або належно уповноважені представники. Тому фактично можна погодитися зі знаком рівності між представником та органом юридичної особи. Проблема судової практики полягає в тому, що судді розглядають керівника адміністрації підприємства не як представника, а як уповноважену особу, яка безпосередньо виражає волю юридичної особи, оскільки має повноваження здійснювати виконавчі й розпорядчі дії і, таким чином, його пояснення з точки зору ст. 27 ЦПК України є засобом доказування, тоді як пояснення представника, який діє на підставі довіреності (як і адвоката), до засобів доказування не належать. Отже, участь у суді органу юридичної особи (директора як глави адміністрації) є діями самої юридичної особи, співпадаючи по суті понять як визначена законом відповідальність за власні дії уповноваженої особи і з безпосереднім свідченням про це перед судом для встановлення правової істини. Що стосується представництва юридичною фірмою інтересів сторони у судочинстві, то судова практика ще не визначилась із формою безпосереднього представництва, оскільки ліцензування юридичної допомоги скасовано законом і тому має діяти виключно договір на участь у судовому процесі від імені й за дорученням позивача чи відповідача.
Доцільно навести приклад із зарубіжної судової практики. Так, Закон про адміністративний суд ФРН (пункт 4 параграфа 62 ) надає право здійснювати в суді процесуальні дії від імені об'єднань, адміністративних органів їх законним представникам або особливо уповноваженим особам. При розгляді спору Федеральним адміністративним судом інтереси кожної особи, яка бере участь у судочинстві, повинні бути представлені адвокатом або викладачем права німецького вузу уповноваженою особою (пункт 2 параграфа 67). Якщо до участі в судовому процесі судом залучається більше 50 осіб, які мають однакові інтереси, суд постановляє ухвалу про призначення спільної уповноваженої особи (параграф 67 а).
Таким чином, поняття судового представництва пов'язане із правосуб'єктністю особи, яка отримує від довірителя право виступати стороною (учасником) правовідносин і виконувати повноваження, надані йому законом, статутом, положенням або договором, і таким чином вчиняти процесуальні дії в конституційному або іншому судочинстві на захист прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи, державних і громадських інтересів. Наука розглядає три прояви судового представництва, що закріпилося на практиці, а саме: представництво у сфері матеріально-правових відносин, у сфері процесуальних правовідносин і у сфері процесуальної діяльності, що дає можливості методологічно вірно розуміти повноваження представника й відмежовувати їх від суб'єктивних прав.
____________________________________________________
Використана література:
1. Штефан М.Й. Цивільний процес. — К., 1997; Комаров В.В., Баранкова В.В. Нотариат и нотариальный процесе. — X., 1999; Фуpса С.Я. Нотаріальний процес. — К., 2002.
2. Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 422. — Ст. 272.