з договорів, продовжують залишатися одним з найважливіших видів зобов’язань. Разом з тим одностороннє волевиявлення, тобто одностороння угода набуло особливого практичного значення і широкого розповсюдження. За загальним правилом, одностороння угода служить підставою виникнення зобов’язань у випадках, прямо зазначених в законі. Розцінюючи видачу цінних паперів на пред’явника як односторонню угоду, можна сказати, що в умовах їх надзвичайно широкого розповсюдження (зокрема, розвитку чекового і вексельного обігу, а відповідно і спеціального законодавства) зобов’язання, що виникають з угод, стають одним з найважливіших видів зобов’язань разом з договірними зобов’язаннями. Саме ця обставина знайшла віддзеркалення в НЦУ.
Класифікація зобов’язань залежно від підстав їх виникнення в праві Швейцарії аналогічна німецькому праву. Швейцарський закон про виділяє такі підстави виникнення зобов’язань - закон, угоди, делікти, безпідставне збагачення і ведення чужих справ без доручення.
Праву Англії невідомий системний підхід в класифікації зобов’язань. Відсутнє законодавство, яке встановлювало б загальні принципи, включаючи систему підстав виникнення зобов’язань.
* Див. Цивільне і торгове право капіталістичних держав. Під ред. Е.А. Васильева, М., «Міжнародні відносини», 1993, з. 252.
Всі класифікаційні схеми носять суто доктринальный характер. Найпоширенішою класифікацією зобов’язань залежно від підстав їх виникнення є класифікація, що передбачає наступні підстави :
договір ;
делікт ;
квазідоговір ;
інші підстави.
Аналогічний підхід спостерігається і в праві США.
Як зазначалось вище, договір є найважливішою підставою виникнення зобов’язання. Під договором в праві країн континентальної Європи розуміють угоду, направлену на встановлення, припинення або зміну прав і обов’язків (ст. 1101 ФЦК, параграф 305 НЦУ).* В різних зарубіжних правових системах розрізняють договори односторонні і двосторонні; договори алеаторні (ризикові), договори казуальні і абстрактні. У ФЦК міститься ще спеціальна вказівка на відмінність договорів відшкодувальних і безвідплатних, або доброчинних (ст. 1105, 1106), В англійському праві і в праві США договори поділяються на формальні, або договори “за друком” (contracts under seal), і прості договори (simple contracts).
Алеаторними договорами вважаються договори, в яких збиток або вигода кожної із сторін залежить від настання того чи іншого випадку (наприклад, договір страхування, договір парі). У ФЦК алеаторним договорам протиставляються договори комутативні, які не грунтуються на ризику.
Казуальними зобов’язальними договорами визнаються такі, з яких наявні “підстави” створюваних договором зобов’язань, наприклад, договір купівлі-продажу. В ньому “підставою” зобов’язання покупця є передача йому проданої речі у власність, а “підставою” зобов’язання продавця - отримання коштів за продану річ. Договори, в яких не виражені “підстави” створюваних ними зобов’язань, є абстрактними договорами. Як, наприклад, вексель. Вказана відмінність між казуальними і * Див. також Цивільне і торгове право капіталістичних держав. Під ред. Е.А. Васильева. М., «Міжнародні відносини», 1993. З. 255.
абстрактними договорами проводиться в цивільному праві континентальних європейських країн, зокрема у французькому праві.
В праві Англії і США здійснюється поділ договорів на “формальні”, що не вимагають для своєї юридичної сили зустрічного схвалення (consideration), і прості договори, які є недійсними за відсутності зустрічного схвалення *.
Існують і інші класифікації зобов’язань.
Іноді за зобов’язанням передбачається здійснення боржником однієї або декількох обумовлених дій. Залежно від можливості вибору або заміни однієї обумовленої дії іншою розрізняють факультативні та альтернативні зобов’язання.
Щодо альтернативних зобов’язань загальними для окремих іноземних правових систем можуть вважатися наступні положення.
При альтернативних зобов’язаннях передбачається, що право вибору однієї з передбачених боржником дій належить боржнику, якщо інше прямо не обумовлене в договорі. Вибір може бути зроблений як шляхом прямого повідомлення про неї, так і шляхом мовчання, наприклад, за допомогою передачі одного з тих видів товару, які альтернативно підлягали передачі продавцем покупцю. Здійснений вибір між передбаченими альтернативними діями набуває зворотної сили, а вибрана дія вважається обов’язковою для боржника з моменту самого виникнення зобов’язання, а не з того моменту, коли був зроблений вибір. У разі неможливості виконання якої-небудь з обумовлених дій без вини боржника або кредитора, боржник залишається зобов’язаним до здійснення тих дій, які і надалі можливо виконати. Якщо залишається можливим виконання лише однієї дії, то на ній концентрується зобов’язання, яке, таким чином, втрачає характер альтернативного.
Для визначення наслідків неможливості виконання однієї з альтернативних дій слід розрізняти, на кому лежить вина і кому належить право - боржнику чи кредитору.
* Див. Ансон В. Основы договірного права, пер. З англ. - М, 1947 з. 54, 84.
** Див. Травня С.К. Нарис загальної частини зобов’язального права буржуаз. країн.
А) При неможливості виконання однієї з дій з вини боржника: якщо право вибору належить боржнику, він зобов’язаний виконати ту дію, яка ще залишається можливою - саме до цієї дії і зводиться зобов’язання; якщо ж право вибору належить кредитору, останній має право вимагати від боржника або здійснення можливої ще дії, або ж відшкодування йому збитків за нездійснення тієї дії, яка стала з вини боржника неможливою.
Б) При неможливості виконання однієї з дій з вини кредитора: якщо право вибору належить боржнику, він має право або відмовитися від вчинення дії, або вчинити дію, що залишається ще можливою, і вимагати від кредитора відшкодування збитків, яких зазнав боржник; якщо ж право вибору належить кредитору, зобов’язання концентрується на дії, яка ще може бути виконана, і кредитор не несе перед боржником відповідальності з приводу неможливості вчинення іншої дії.
ФЦК (ст. 1193, ч. П) згадує про результат неможливості виконання боржником всіх альтернативно обумовлених дій : якщо неможливість виконання однієї з дій виникла з вини боржника, кредитор має право вимагати відшкодування збитків за невчинення останньої з дій.
По швейцарському праву в даному