Як зазначалось вище, договір є найважливішою підставою виникнення зобов'язання. Під договором в праві країн континентальної Європи розуміють угоду, направлену на встановлення, припинення або зміну прав і обов'язків (ст. 1101 ФЦК, параграф 305 НЦУ).* В різних зарубіжних правових системах розрізняють договори односторонні і двосторонні; договори алеаторні (ризикові), договори казуальні і абстрактні. У ФЦК міститься ще спеціальна вказівка на відмінність договорів відшкодувальних і безвідплатних, або доброчинних (ст. 1105, 1106), В англійському праві і в праві США договори поділяються на формальні, або договори “за друком” (contracts under seal), і прості договори (simple contracts).

Алеаторними договорами вважаються договори, в яких збиток або вигода кожної із сторін залежить від настання того чи іншого випадку (наприклад, договір страхування, договір парі). У ФЦК алеаторним договорам протиставляються договори комутативні, які не грунтуються на ризику.

Казуальними зобов'язальними договорами визнаються такі, з яких наявні “підстави” створюваних договором зобов'язань, наприклад, договір купівлі-продажу. В ньому “підставою” зобов'язання покупця є передача йому проданої речі у власність, а “підставою” зобов'язання продавця - отримання коштів за продану річ. Договори, в яких не виражені “підстави” створюваних ними зобов'язань, є абстрактними договорами. Як, наприклад, вексель. Вказана відмінність між казуальними і * Див. також Цивільне і торгове право капіталістичних держав. Під ред. Е.А. Васильева. М., «Міжнародні відносини», 1993. З. 255.

абстрактними договорами проводиться в цивільному праві континентальних європейських країн, зокрема у французькому праві.

В праві Англії і США здійснюється поділ договорів на “формальні”, що не вимагають для своєї юридичної сили зустрічного схвалення (consideration), і прості договори, які є недійсними за відсутності зустрічного схвалення *.

Існують і інші класифікації зобов'язань.

Іноді за зобов'язанням передбачається здійснення боржником однієї або декількох обумовлених дій. Залежно від можливості вибору або заміни однієї обумовленої дії іншою розрізняють факультативні та альтернативні зобов'язання.

Щодо альтернативних зобов'язань загальними для окремих іноземних правових систем можуть вважатися наступні положення.

При альтернативних зобов'язаннях передбачається, що право вибору однієї з передбачених боржником дій належить боржнику, якщо інше прямо не обумовлене в договорі. Вибір може бути зроблений як шляхом прямого повідомлення про неї, так і шляхом мовчання, наприклад, за допомогою передачі одного з тих видів товару, які альтернативно підлягали передачі продавцем покупцю. Здійснений вибір між передбаченими альтернативними діями набуває зворотної сили, а вибрана дія вважається обов'язковою для боржника з моменту самого виникнення зобов'язання, а не з того моменту, коли був зроблений вибір. У разі неможливості виконання якої-небудь з обумовлених дій без вини боржника або кредитора, боржник залишається зобов'язаним до здійснення тих дій, які і надалі можливо виконати. Якщо залишається можливим виконання лише однієї дії, то на ній концентрується зобов'язання, яке, таким чином, втрачає характер альтернативного.

Для визначення наслідків неможливості виконання однієї з альтернативних дій слід розрізняти, на кому лежить вина і кому належить право - боржнику чи кредитору.

* Див. Ансон В. Основы договірного права, пер. З англ. - М, 1947 з. 54, 84.

** Див. Травня С.К. Нарис загальної частини зобов'язального права буржуаз. країн.

А) При неможливості виконання однієї з дій з вини боржника: якщо право вибору належить боржнику, він зобов'язаний виконати ту дію, яка ще залишається можливою - саме до цієї дії і зводиться зобов'язання; якщо ж право вибору належить кредитору, останній має право вимагати від боржника або здійснення можливої ще дії, або ж відшкодування йому збитків за нездійснення тієї дії, яка стала з вини боржника неможливою.

Б) При неможливості виконання однієї з дій з вини кредитора: якщо право вибору належить боржнику, він має право або відмовитися від вчинення дії, або вчинити дію, що залишається ще можливою, і вимагати від кредитора відшкодування збитків, яких зазнав боржник; якщо ж право вибору належить кредитору, зобов'язання концентрується на дії, яка ще може бути виконана, і кредитор не несе перед боржником відповідальності з приводу неможливості вчинення іншої дії.

ФЦК (ст. 1193, ч. П) згадує про результат неможливості виконання боржником всіх альтернативно обумовлених дій : якщо неможливість виконання однієї з дій виникла з вини боржника, кредитор має право вимагати відшкодування збитків за невчинення останньої з дій.

По швейцарському праву в даному випадку відшкодування виплачується за дію, якій віддає перевагу сторона, що має право вибору.

Японський ЦК (ст. 408) у випадках прострочення здійснення вибору боржником або кредитором передбачає перехід права вибору до іншої сторони, якщо остання призначила стороні, управомоченій на вибір, визначений строк і до закінчення його вибір не був зроблений. В японському кодексі (ст. 409) передбачається також можливість надання права вибору між альтернативними діями третій особі; в подібних випадках, якщо третя особа не зможе або не побажає зробити вибір (зробивши про це заяву кредитору або боржнику) - право вибору набуває боржник.

Від альтернативного зобов'язання слід відрізняти зобов'язання факультативне. У факультативному зобов'язанні саме зобов'язання направлене на здійснення однієї лише дії, яка може бути замінена іншою. Право такої заміни може бути надано боржнику або також і кредитору.

Істотна відмінність факультативних зобов'язань від альтернативних полягає в тому, що при факультативних зобов'язаннях неможливість виконання дії, яка була передбачена як основна, спричиняє за собою припинення всього зобов'язання в цілому, хоча інша дія, якою за розсудом боржника або кредитора можна було замінити основну дію, залишилася ще можливою.

Зарубіжне цивільне право знає такі класифікації зобов'язань, які нашому сучасному цивільному праву невідомі.

Так, виходячи з їх змісту, всіма іноземними правовими