системами зобов'язання поділяються на подільні і неподільні. Практичне значення даної класифікації полягає в тому, що залежно від кваліфікації зобов'язання як подільного або неподільного вирішується питання про можливість його виконання по частинах. Критерії для класифікації зобов'язань за ознакою подільності встановлені законодавством Франції, Швейцарії, Англії, США та інших країн .
Відповідно до ст. 1217 Французького цивільного кодексу “Зобов'язання є подільним або неподільним залежно від того, чи має воно своїм предметом річ, яка при її наданні, або дія, яка при її вчиненні, можуть бути поділені матеріально або ідеально”. Ст. 1218 доповнює наступним: “зобов'язання є неподільним, навіть якщо речі або дія, що є складовими його предмета, є подільними, при цьому вони розглядаються в зобов’язанні з такої точки зору, як такі, що не допускають часткового виконання». Це не означає, що боржник має право проводити виконання по частинах. Про це зазначено, наприклад в ст. 1220, 1244 ФЦК. При цьому ст. 1220 дає роз’яснення, яке може відноситися не тільки до французького зобов'язального права. В ній йдеться про те, що подільність зобов'язання має застосування тільки у випадках спадкування, в правах кредитора за зобов'язанням, або в обов'язках боржника. Ст. 1244 в другій частині обумовлює право суду, незважаючи на обов'язок боржника повністю одноразово сплатити кредитору свій борг, надавати, залежно від становища боржника відповідні терміни для здійснення платежу.
Неподільним зобов'язання може бути як через властивості об'єкту зобов'язання, так і в інших випадках, якщо неподільність визначена в угоді, з якої виникає зобов'язання, або випливає з обставин, що супроводжують його виникнення. Сама по собі матеріальна неподільність предмету, щодо якого виникає зобов'язання (наприклад, належні декільком особам будинок, що продається) не спричиняє за собою визнання зобов'язання неподільним, оскільки в цих випадках передбачається можливість поділу зобов'язання на “ідеальні частини”. Неподільними зобов'язаннями, зважаючи на особливі властивості об'єкту зобов'язання, визнаються, наприклад, зобов'язання з виготовлення замовленої речі; зобов'язання, об'єкт яких складає встановлення сервітутів; зобов'язання, що полягають в утриманні від вчинення якої-небудь дії.
Деякі французькі автори відзначали схожість і відмінність між неподільністю і солідарним характером зобов'язання. Так, Годеме, наприклад зробив висновок : “солідарністю є зв'язок, який не залежить від характеру предмету, на який поширюється право вимоги кредитора. Неподільність полягає у зв'язку з характером предмету, з його природними або обумовленими якостями”.
Слід зазначити, що ст.ст. 1316, 1318 діючого італійського цивільного кодексу містять положення, що неподільність діє також і по відношенню до спадкоємців боржника, а також що неподільність залежить від природних або встановлених угодою сторін властивостей об'єкта зобов'язання.
Таким чином, неподільність зобов'язань в зарубіжному праві може випливати або з властивостей об'єкту зобов'язання, або з волі сторін угоди.
В питаннях про те, які саме властивості об'єкта зумовлюють неподільність зобов'язання, немає повної ясності. Для правової докрини і судової практики вирішальним критерієм неподільності є неможливість досягнення єдиного результату зобов'язання шляхом вчинення подільних, схожих між собою, дій декількох осіб. Так, зобов'язання однієї особи утримуватися від вчинення якої-небудь дії, наприклад, від продажу певного товару іншим особам, а не кредитору, - є неподільним (зокрема, під час переходу зобов'язання до декількох спадкоємців) тому, що стриманість декількох, а не однієї тільки особи, від вчинення такої дії було б чимось якісно відмінним: досягався б не єдиний результат, що мався на увазі при виникненні зобов'язання, а декілька однорідних результатів. Вказаний критерій застосовний, але на основі іншого міркування, і до таких зобов'язань, як зобов'язання виконати яку-небудь дію - виготовити або поставити яку-небудь річ : «в цих випадках, якщо результат зобов'язання і може бути здійснений за участю декількох осіб, то дії їх будуть тісно зв'язані між собою і участь кожної з осіб буде різною .» *
В давньоримському цивільному праві існувало поняття «голодного права», тобто права, яке не було забезпечене захистом і не могло бути примусово здійснено. Можливе існування зобов'язань, що не підлягають примусовому виконанню в позовному порядку, а у разі їх добровільного виконання боржником позбавляючих останнього права витребування платежу назад, передбачена ст. 1235 ФГК. Такі зобов'язання називаються натуральними. До числа натуральних зобов'язань відносять сплату не обумовлених договором відсотків по грошовій позиці (ст. 1906 ФГК) ; сплату боргу, що виник у зв'язку з азартними іграми або парі (ст. 1967 ФГК) ; надання змісту позашлюбній дитині ; виплату аліментів родичам, що згідно із законом не мають права на їх отримання ; платежі за зобов'язаннями, по яких закінчився термін позовної давності ; зобов'язання, покладені на спадкоємця по заповіту, недійсному через дефекти його форми. Особливістю всіх натуральних зобов'язань
* Травень С.К. Очерк загальної частини зобов'язального права буржуазних країн. М., 1953, з. 28.
є те, що їх дія залежить від добровільного визнання їх боржником, а їх виконання є правомірною дією.