^Фогельсон Ю. Б. Избрашше вопросьі общей тсории обязательств. - М, 2001. - С. 87.

квітень 2006

ного органу (мобілізаційного завдання) як підстави відповідального зберігання може мати місце лише щодо суб'єктів, які воло-діють майном на праві оперативного управ-ління, тобто спеціалізованих державних ус-танов і казенних підприємств1.

В літературі звертається увага на «непри-пустимість поширення терміна «зобов'язан-ня» на інші (неприватно-правові) відноси-ни»2, оскільки до окремих правовідносин, які випливають із норм, прямо передбачених законом, і ґрунтуються на владному підпо-рядкуванні, цивільне законодавство не може бути застосоване. Зокрема, окремі аспекти відносин зберігачів та органів Держрезерву дійсно мають публічно-правову (недоговір-ну) основу. Наприклад, при регулюванні пи-тань, пов'язаних із підставами та порядком відпуску з резерву цінностей, які зберігають-ся, провідну роль відіграє не договір, а розпо-рядчий акт відповідного державного органу управління. Однак це положення стосується лише правовідносин, що випливають із пря-мо передбачених законом норм, і не може бу-ти поширено на весь комплекс відносин із зберігання цінностей державного резерву, в тому числі на вирішення питань майнової відповідальності3.

Наведене свідчить про актуальність відме-жування зобов'язання від публічно-правових обов'язків. Зобов'язання як правовідношення необхідно відрізняти від правовідносин, що стосуються інших правових галузей, перш за все публічного права. Поняттям «зобов'язан-ня» охоплюється не будь-яке відносне пра-вовідношення, а лише засноване на засадах юридичної рівності його учасників. За цим критерієм цивільне зобов'язання необхідно відрізняти від зобов'язання сплатити податок, інших публічних обов'язків, які хоч і є майно-вими, але публічно-правовими, а не приватно-правовими. Тому до податкових зобов'язань у принципі не можуть застосовуватися норми зобов'язального і в цілому цивільного права, наприклад про законні проценти за грошови-

1 Рогожин Я. А. Договор хранеиия: вопросьі правопри-менения на стьіке публичншх й частньїх иптересов // Ар-битражная практика. - 2003. - № 3. - С. 60; Лапач В. Обя-зательство, обязапность или повшшость? (Об ответствеи-Ігам отношении к ответственному хранению) // ЗЖ-ЮРИСТ. - 2004. - № 5. - С. 2.

^Суханов Е. А. Осторожно: гражданско-правовьге конструкции // Закоиодательство. - 2003. - № 9. - С. 60.

ЗЛапач В. Обязательство, обязапность или повии-ность? (Об ответственном отношении к ответственному хранению). - С. 2.

ми зобов'язаннями, про зміну осіб у зобов'я-занні, про способи забезпечення належного виконання зобов'язань тощо4.

Зобов'язання є цивільно-правовим, а не міжгалузевим поняттям, і тому не може ви-користовуватися в інших, крім цивільного, галузях права. Тому безпідставні висновки про існування трудових, фінансових, уп-равлінських, господарських, внутрішньогос-подарських та інших зобов'язань5. Зазначені приватно-"публічні чи публічні «зобов'язан-ня» знаходяться за межами предмета цивіль-ного права та ігнорують відмінності приват-них і публічних правовідносин.

Аналіз передбаченої чинним Господарсь-ким кодексом (далі - ГК) України категорії «господарське зобов'язання» свідчить про доцільність визнання їх переважної більшості різновидом цивільних зобов'язань, оскільки обидва види зобов'язань ґрунтуються на юри-дичній рівності їх учасників. Виділення зазна-ченої частини цивільних зобов'язань проведе-но переважно за суб'єктним складом їх учас-ників (учасником таких зобов'язань має бути суб'єкт господарювання). Відмежування ци-вільних зобов'язань від передбачених ГК Укра-їни організаційно-господарських зобов'язань має проводитися залежно від характеру право-відносин, які при цьому виникають. За зміс-том норми ст. 176 ГК України одна частина ор-ганізаційно-господарських «зобов'язань» на-буватиме приватно-правового характеру (між суб'єктами господарювання, які разом органі-зують господарське товариство тощо), а інша частина «зобов'язань» матиме переважно пуб-лічно-правовий характер (зокрема, «зобов'я-зання» між суб'єктом господарювання та орга-ном державної влади, наділеним господарсь-кою компетенцією щодо цього суб'єкта, які ви-никають з актів управління господарською діяльністю). В останньому випадку доцільно вести мову не про зобов'язання, а про публіч-но-правові (адміністративні) обов'язки.

Отже, нарівні з абсолютними та корпора-тивними правовідносинами, до системи ци-вільних правовідносин відносяться зобов'я-зання, форму яких можуть набувати окремі не юридичні обов'язки (диспозитивна філо-софські зобов'язання), що неприпустимо для публічних обов'язків у силу їх недиспозитив-ного (імперативного) характеру.

^Суханов Е. А. Понятие обязательства. - С. 8. ^Танчук Й. А., Ефимочкин В. Я, Абова Т. Е. Хозяй-ствеїшне обязательства. - М., 1970. - С. 17.

№3

ПОНЯТТЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Роман Майданик,

д-р юрид. наук, доцент,

професор кафедри цивільного права юридичного факультету

Київського національного університету

ім. Тараса Шевченка

езважаючи на незмінність сформульо-ваних римськими юристами основ-них підходів щодо поняття зобов'я-зання, воно залишається предметом науко-вих дискусій і неоднозначних оцінок у пра-возастосовчій практиці. В сучасних умовах актуальність цих питань викликана тенден-цією до взаємопроникнення приватних і публічних правовідносин, формування тради-цій наднормативного регулювання в цивіль-ному праві, що вимагає більш адекватного правового регулювання, у тому числі засоба-ми зобов'язального права.

Відсутність системних наукових праць і брак традицій судової практики при вирі-шенні конкретних спорів не дає можливості сформувати системний підхід можливих шляхів вирішення правових проблем понят-тя зобов'язання.

Мета цієї статті полягає в дослідженні підходів до визначення поняття «зобов'я-зання» та відмежування від суміжних пра-вових та позаправових конструкцій.

Цивільний кодекс (далі - ЦК) України визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (креди-тора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші то-що) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509).

Сучасна доктрина розглядає зобов'язан-ня таким юридичним відношенням між дво-ма особами, в силу якого одна із них - сгесіі-юг - має право вимагати від іншої - сІеЬіїог -виконання на свою користь певної дії (їасеге) або утриматися від певної дії (поп їасеге, раіі)1.

Сутність зобов'язання полягає в «праві однієї особи (кредитора) на певну дію особи зобов'язаної, в пануванні над чужою дією, в підкоренні