Окремі інститути прямо закріплюють не-майнові інтереси учасників зобов'язань. Зо-крема, інститут просрочки передбачає мож-ливість припиняти зобов'язання у зв'язку з

^Пассек Е. В. Неимущественньш интерес й непреодо-лимая сила в гражданском праве. - С. 36.

7Агарков М. М. Обязательство по советскому граждан-скому праву. - М., 1941. - С. 41.

°БогатьІрев Ф. Об отрицательньїх обязательствах // ЮРИСТ. - 2000. - № 41. - С. 2.

69

березень 2006

втратою інтересу кредитора до подальшого, запізнілого виконання зобов'язання. Хресто-матійний приклад: поставка святкових яли-нок після Нового року. Немайновий інтерес покупця (святкування Нового року з при-крашеною ялинкою в колі сім'ї, друзів тощо) виявляється втраченим, що дає право креди-тору відмовитися від прийняття виконання. В даному випадку немайновий інтерес віді-грає основну роль у відмові в прийнятті ви-конання1.

Припустимість існування негативного зобов'язання немайнового характеру має важливе значення для цивільного обороту. Припустимість такого роду зобов'язань не можна виключати, оскільки вони мають об'єктивно значимий інтерес. Негативні зо-бов'язання можуть існувати в силу того, що «змістом зобов'язання може бути право ви-магати вчинення будь-якої взагалі правомір-ної, що має серйозний характер, потребує за-хисту і заслуговує захисту, дії особи»2. Такі зобов'язання навіть опосередковано не об-слуговують майновий (товарний) оборот і ма-ють самостійне значення. Тому їх існування заперечує положення про виключно майно-вий характер зобов'язальних відносин.

Ідея про особливий, самостійний харак-тер немайнових зобов'язальних відносин ґрунтується на тезі про те, що предметом зо-бов'язання може бути як майнова цінність, так і немайнове благо, що є корисним особі і тому має споживчу цінність, «може сприяти адекватному задоволенню будь-яких бажань особи»3.

Подібний підхід ґрунтується на сфор-мульованих економічною доктриною понят-тях блага, багатства та корисності, цінність яких визначається не стільки матеріальними активами та фінансовими правами, як здат-ністю людини до продуктивної праці4.

Мета немайнового зобов'язання полягає не в отриманні матеріальної вигоди (доходу тощо), а в досягненні будь-якого іншого пра-вомірного соціального ефекту в інтересах кредитора або третіх осіб (вигодонабувачів).

Соціальний ефект - це реалізований інтерес, тобто вигода, користь, прибуток та заінтересованість (стимули, засоби, шляхи і методи досягнення цієї мети). Ефект немай-нового зобов'язання полягає в реалізації не матеріального, а морального (тобто ідеаль-ного) інтересу. Духовно-моральним інтере-

^Пассек Е. В. Неимущественньш интерес й непреодо-лимая сила в гражданском праве. - С. 38.

^Новицкий Й. Б., Лущ Л. А. Общее учение об обяза-тельстве. - М., 1950. - С. 59.

3Бернсташ П. Против богов: Укрощение риска / Пер. с англ. - М., 2000. - С. 127-128.

^Менгер К. Основания политической зкономии // Австрийская школа в политической зкономии: К. Меигер, Е. Бем-Баверк, Ф. Визер. Сер. «Зкономическое насле-дие». - М., 1992; Бернстайн П. Против богов: Укрощение риска. - С. 127.

сом, зокрема, є честолюбство, релігійне по-чуття, відносини патронату, почуття домови-тості^. У випадку встановлення зобов'язання з метою досягнення духовно-морального інтересу, тобто в некомерційних цілях (зо-крема, благодійництво, освіта тощо), соціаль-ний ефект такого зобов'язання полягатиме в отриманні іншого, ніж прибуток, дозволено-го блага, набутого кредитором чи вигодона-бувачем.

Цільова спрямованість зобов'язання на досягнення соціального ефекту, не пов'язано-го із отриманням майнової вигоди, не виво-дить такі правовідносини за межі предмета цивільно-правового регулювання, оскільки морально-духовний, ідеальний результат спрямований на відтворення немайнових благ як припустимих об'єктів цивільних прав.

Соціальний ефект можна розглядати як «користь» кредитора або вигодонабувача, що означає не лише фінансову вигоду, а і освітню чи іншу соціальну користь. У житті є багато речей більш значимих, ніж гропгі. Іншими словами, користь є матеріальною або моральною вигодою особи. Користь мож-на розглядати як різновид більш широких понять «блага», «добробут».

Зважаючи на відсутність легального ви-значення поняття «блага», останнє визна-чається з урахуванням положень сформульо-ваної К. Менгером теорії суб'єктивної цін-ності. Методологічною основою цієї теорії е вчення про блага взагалі і про економічні (господарські) блага зокрема, згідно з яким корисностями визнаються предмети, спро-можні задовольнити людські потреби, які в силу цього називаються благами.

Щоб предмет став благом необхідно, щоб збігалися такі чотири умови: людська потре-ба; властивості предмета, які роблять можли-вим задовольнити потребу; пізнання люди-ною цього причинного зв'язку (між потре-бою і корисним предметом); можливість роз-поряджатися предметом з тим, щоб дійсно використати його для задоволення цієї пот-реби. Характер благ є не притаманною їм властивістю.

Благо тоді є благом, коли воно пов'язане із задоволенням людських потреб: якщо зни-кає потреба, то зникає й благо. Виділяють та-кож дійсні та уявні блага.

Проблема неречових благ розглядається К. Менгером через категорію відношення (УегЬаІіпіззе), яка поширюється як на ре-зультати творчої діяльності (фірма, коло по-купців, авторські права), так і на відносини сім'ї, дружби, кохання, церковні та наукові співтовариства тощо. Із зазначених відносин дійсно благами можуть визнаватися лише ті.

^Беневоленская 3. 9, Доверительное управление иму-ществом в сфере предпринимательства. - СПб„ 2002. -С. 34-37.

70

№3

які ми зустрічаємо в обороті (наприклад, фірма, монополії тощо). К. Менгер вважав, що всю сукупність благ необхідно поділити на такі дві категорії: матеріальні блага (у то-му числі сили природи, оскільки вони є бла-гами) та корисні людські дії чи бездіяльність, з яких найбільшу вагу має праця. Систему благ необхідно розглядати як сукупність ко-рисностей, що включає в себе підсистеми ма-теріальних і корисних людських дій (без-діяльності), здатних до взаємозамінності (субституції)1.

Кваліфікація дії як немайнового блага передбачає доведення корисності такого ре-зультату предметно-практичної діяльності хта конкретного кредитора (набувача). Тому в разі виникнення конкретного спору з цього приводу лише суд може вирішити, чи були дп боржника спрямовані «на благо» чи «на ало» кредитора (вигодонабувача), чи досяг-нуто