Позитивними для відповідача є положення ст. 232 ЦПК України, які розкривають можливі варіанти скасування та оскарження заочного рішення. Так, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з’явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи. Крім того, позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України [1, cт.232].

Таким чином, аналіз нововведення у проце-суальний закон такої процедури як ухвалення заочного рішення дає підстави до висновку про на-явність ряду невирішених питань, які будуть утру-днювати застосування цих норм процесуального права. Разом з тим, наявність одночасного права на ухвалення як звичайного, так і заочного рішень за умови неявки в судове засідання відповідача, практично нівелює значущість процесуального інституту заочного рішення і навряд чи буде спри-яти захисту порушених прав й інтересів позивачів, оскільки дає можливість суду, який ухвалив заоч-не рішення, його скасувати і продовжити розгляд справи, а це призводить до узаконеної тяганини при її розгляді [6,c.170].

Судова практика повинна довести потребу в такому інституті цивільного права, дати змогу його удосконалити або відмовитись від зазначеної процедури.

ВИСНОВКИ

Отже, в курсовій роботі розглянуто основні види цивільного судочинства згідно із новим Цивільним процесуальним кодексом України 2004 року. Слід звернути особливу увагу, що не висвітлено такий вид судочинства як провадження по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин. Адже 6 липня 2005 року прийнято Верховною Радою прийнято Кодекс адміністративного судочинства України, який визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства. Отже, більшість таких справ відійшли до адміністративного процесу.

Із усіх категорій справ, які зараз відносяться до справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, у порядку циві-льного судочинства розглядаються тільки скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи Державної виконавчої служби.

Таким чином, зробимо висновки по основних видах цивільного судочинства.

Під позовним провадженням розуміють вид провадження, в якому розглядається спір про право цивільне, тобто спір, який виникає з цивільних, сімейних, трудових і коопера-тивних правовідносин. Наявність спору про право цивільне ви-значає і іншу характерну рису цього провадження: участь у ньому двох сторін — позивача та відповідача. Захист прав особи у позовному провадженні здійснюється за допомогою позову.

Окреме провадження — це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Наказне провадження – це особливий вид провадження, який застосовується по справах із стя-гнення з боржника грошових коштів або ви-требування майна, сторонами в якому виступають стягувач (кредитор) та боржник. Результатом розгляду справи є не рішення, а судовий наказ. Останній є особливою формою судового рішення і, од-ночасно, має силу виконавчого документа, що підлягає виконанню за правилами, встановлени-ми для виконання судових рішень у порядку, передбаченому законом.

Новим у процесуальному законодавстві є також заочний розгляд справи, результатом якого є рішення. Заочне рішення - це рішення суду, ухвалене у відсутності відповідача, повідомленого про час та місце судового засідан-ня, від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або зазначені ним причини ви-знані судом неповажними, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №40-41. – Ст. 415.

Цивільний кодекс України. – Голос України. – 12 березня 2003р. №45-46\3045-3046 – ст.1308.

Бевзенко В. Переваги і недоліки нового Цивільного процесуального кодексу України / / author.php?

Луспеник Д. Заочне рішення: його цілі, процедура, проблеми та шляхи їх вирішення // Право України. – 2004. – № 5. – С. 110.

Пучинский В.К. Заочное производство в английском гражданском процессе // Советское государство и право. — 1977. — № 4.

Уткина И.В. Заочное решение в гражданском процессе. — М., 2003.

Черных И.И. Заочное производство в гражданском процессе. — М., 2000. – с.154.

Штефан М.Й. Цивільний процес, підручник. – К. 1997 р – с.504.