Заява особи, якій за рішенням суду надається амбулаторна психіатрична допомога у примусовому порядку, або її законного представника про припинення цієї допомоги подається до суду за місцем проживанням особи, а про припинення госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку — до суду за місцезнаходженням психіатричного закладу.

До заяви додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусово амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження — висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.

У заяві фізичної особи або її законного представника про припинення амбулаторної психіатричної допомоги чи госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку мають бути наведені обставини і докази, на яких ґрунтуються ці вимоги.

Заява, з дня її надходження до суду, розглядається судом у такі строки: про госпіталізацію особи до психіатричного закладу — протягом 24 годин; про психіатричний огляд — протягом трьох днів; про надання амбулаторної психіатричної допомоги, її продовження та продовження госпіталізації — протягом десяти днів.

Справа за заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку чи про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізацію у примусовому порядку розглядається в присутності особи, щодо якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку, з обов’язковою участю прокурора, лікаря-психіатра, представника психіатричного закладу, що подав заяву, та законного представника особи, щодо якої розглядаються питання, пов’язані з наданням психіатричної допомоги.

Залежно від встановлених обставин суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Рішення про задоволення заяви лікаря-психіатра, представника психіатричного закладу є підставою для надання відповідної психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Рішення про відмову в задоволенні заяви про продовження амбулаторної психіатричної допомоги, продовження госпіталізації, а також рішення про задоволення заяви фізичної особи чи її законного представника є підставою для припинення надання зазначеної примусової психіатричної допомоги [1, c.279-282].

Розгляд судом справ про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.

До суду заява про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу хворого на заразну форму туберкульозу, який ухиляється від лікування, подається за місцезнаходженням протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим, або за місцем виявлення такого хворого.

У заяві повинні бути зазначені встановлені законом підстави для такої госпіталізації. Також додається мотивований висновок лікарської комісії про необхідність обов’язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, в якому зазначається строк, протягом якого буде проведено лікування.

Заява подається протягом 24-х годин з часу виявлення в особи загрозливої форми туберкульозу.

Дану категорію справ суд розглядає не пізніше трьох днів після відкриття провадження у справі. Особі має бути надано право особистої участі в судовому засіданні, за винятком випадків, коли за даними протитуберкульозного закладу така особа становить загрозу розповсюдження хвороби.

Обов’язковою є участь у розгляді справи представника протитуберкульозного закладу, за заявою якого відкрито провадження у справі, а також представника особи, стосовно якої вирішується питання про госпіталізацію.

Розглянувши заяву про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, суд ухвалює рішення, яким відхиляє або задовольняє заяву [1, cт.283-286].

РОЗДІЛ 3: НОВІ ВИДИ СУДОЧИСТВА У ЦИВІЛЬНО-ПРОЦЕ-СУАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ.

3.1 Наказне провадження.

Передусім зазначу, що відтепер у разі наявності безспірних вимог, підкріплених документально (приміром, письмовою угодою), необов’язково для їх задоволення звертатися до суду з позовом та чекати невизначений час, доки його задовольнять. Можна просто подати до суду відповідну заяву, і вже за лічені дні суд має видати наказ, котрий, по суті, є виконавчим документом. Так новим ЦПК України запроваджується спрощений порядок розгляду цивільних справ — наказне провадження.

Слід наголосити, що видача судового наказу за правилами, передбаченими розділом II ЦПК України, до-пускається лише у зв'язку з відносинами, спори за якими віднесено до компетенції судів загальної юрисдикції.

Завдання наказного провадження — приско-рення вирішення ряду вимог, пов'язаних із: 1) стя-гненням з боржника грошових коштів або 2) ви-требуванням майна.

Задля цього закон зазначає, що судовий на-каз є особливою формою судового рішення і, од-ночасно, має силу виконавчого документа, що підлягає виконанню за правилами, встановлени-ми для виконання судових рішень у порядку, передбаченому законом [1,cт.95]. Відпові-дно до цього особливістю провадження є те, що сторонами в ньому виступають не позивач і відпо-відач, а стягувач (кредитор) та боржник, хоча в деяких статтях Кодекс називає стягувача заявни-ком (як, наприклад в п. 2 ч. 2 ст. 98 ЦПК). Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Тобто окремо виконавчий лист не видається. Спрощений порядок наказного провадження обу-мовлюється й такою особливістю, як обмежене коло вимог, стосовно яких таке провадження допустиме.

Вдалою є назва цього розділу ЦПК — «Нака-зне провадження», оскільки регулює не тільки по-рядок ухвалення судового наказу, а й процедуру самого провадження, що передує видачі судового наказу.

Судове рішення у вигляді судового наказу завершує процедуру наказного провадження, яке може бути порушене лише за документально під-твердженими і безспірними вимогами, передбаче-ними в ст. 96 ЦПК. Судовий наказ може бути видано, якщо:

1) заявлено вимогу, яка грунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі;

2) заявлено вимогу про стягнення нарахова-ної, але не виплаченої працівникові суми заробі-тної плати;

3) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника.

Судовий наказ може бути видано і в інших випадках, передбачених законом.

Усі зазначені обставини свідчать, що судовий наказ видається лише за відсутності спору. Напри-клад, якщо іншою стороною оспорюється угода, то наявний спір про право, який розглядається за правилами позовного провадження [1, cт.100].

Відповідно до засади диспозитивності ініціа-тива порушення наказного провадження належить стягувачу