прокурора на пред'явлення до суду заяв про вида-чу судового наказу в інтересах заявника-стягувача відповідно до правил, передбачених статтями 45, 46 ЦПК, в яких йдеться про повноваження прокурора в процесі. Однак слід враховувати, що відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено, зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випа-дках, визначених законом. Пред'являючи таку заяву до суду, прокурор зобов'язаний не тільки вказати на порушення інтересів громадянина чи держави, а й послатися на конкретний матеріаль-ний закон, який ці інтереси охороняє, та мотиву-вати причину, за якої громадянин не може сам звернутися до суду.
Відповідно до ст. 99 ЦПК за подання заяви про видачу судового наказу сплачується судовий збір у розмірі 50% ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення в суд з позо-вом у порядку позовного провадження.
У разі відмови у видачі судового наказу вне-сена сума судового збору стягувачу не повертаєть-ся. При пред'явленні стягувачем позову до борж-ника у порядку позовного провадження ця сума зараховується до суми судового збору, встановле-ної за позовну заяву.
Слід теж враховувати встановлені ст. 4 Декре-ту Кабінету Міністрів від 21 січня 1993 р. № 7-93 «Про державне мито» пільги при пред'явленні заяв. Це випливає з п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК, де зазначається, що до на-брання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, останній при зверненні до суду сплачується у порядку і розмі-рах, встановлених законодавством для державного мита. Зокрема, від сплати державного мита звіль-няються при подачі заяви про видачу судового наказу за вимогами про стягнення аліментів на малолітніх або неповнолітніх дітей (п. 5), про стя-гнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати (п. 1), звільняється й прокурор тощо.
Заява про видачу судового наказу і додані до неї документи подаються в копіях відповідно до кількості боржників; така заява подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсу-дності, встановленими цим Кодексом (ст. 97 ЦПК). Зокрема, загальне правило — подача заяви в суд за місцем проживання боржника. Альтерна-тива: заява про стягнення зарплати, аліментів може бути подана за місцем проживання стягувача; вимоги, що випливають з правочинів, у яких зазначено місце їх виконання, можуть подавати-ся за місцем виконання такої угоди; заявник сам вибирає, в який суд йому звертатися за вимогами про захист прав споживачів, та ін.
Судовий наказ у разі прийняття заяви про його видачу видається у триденний строк без про-ведення судового розгляду, тобто не потрібно за-слуховувати пояснення стягувача, кредитора, до-сліджувати докази, вести протокол судового засі-дання (за ЦПК — журнал судового засідання), що передбачено ст. 102 ЦПК. Разом з тим, як і рі-шення суду, судовий наказ є кінцевим актом ре-алізації норм процесуального і матеріального пра-ва. Здається, що встановлений триденний строк с занадто скороченим з урахуванням постійно зро-стаючого навантаження суду через те, що юрисди-кція суду поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, і найбільш правильнішим було б встановити, як мінімум, п'ятиденний строк розгляду заяви про видачу судового наказу.
Судовий наказ одночасно є виконавчим доку-ментом і ч. 2 ст. 103 ЦПК зазначає, що він має відповідати вимогам, які пред'являються до вико-навчого документа, встановленим Законом Укра-їни «Про виконавче провадження». Судовий наказ пред'являється для виконання у порядку, перед-баченому для виконання рішення суду в разі ненадходження протягом тринадцяти днів (десять днів плюс три дні) заяви від боржника про його скасування та наявності даних про отримання боржником копії судового наказу (статті 104, 105 ЦПК). Законодавцем також передбачено, що за-ява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого ч. 2 ст. 104 цього Кодексу, залишається без роз-гляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку подання цієї заяви.
Судовий наказ, як й інші судові акти, що на-брали чинності, відповідно до ст. 14 ЦПК, є обо-в'язковим для всіх органів державної влади і ор-ганів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій терито-рії України, а у випадках, передбачених міжнаро-дними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її ме-жами.
Таким чином, судовий наказ за своєю суттю, метою і спрямованістю не відрізняється від зна-чення і обов'язковості рішення суду. Звичайно, при його видачі не всі основні етапи правозастосування у повному розумінні цього процесу до-тримуються, а саме такі як: встановлення факти-чних обставин справи, обговорення позиції бор-жника, одностороннє встановлюється і визнача-ється юридична кваліфікація справи тощо. Однак сам закон визначає судовий наказ як особливу форму судового рішення. Видача судового наказу здійснюється у чітко регламентованій законом цивільній процесуальній формі. Він видається суд-дею одноособово, але суддя діє від імені суду, як органу державної влади (ст. 18 ЦПК). Фактичні обставини справи встановлюються у спрощеному вигляді, тобто перевіряються наявність певних обставин, пов'язаних з характером заявлених ви-мог, документальні підтвердження цих вимог. Саме вони досліджуються і оцінюються суддею при вирішенні питання про видачу судового на-казу.
Форма та зміст заяви про видачу судового наказу детально регламентовані ст. 98 ЦПК. Заява про його видачу повинна бути оформлена і подана до суду з дотриманням передбаченої в процесуа-льних нормах процедури і має грунтуватися на ма-теріально-правовій нормі. Відповідність заяви по-ложенням матеріального закону має перевірятись суддею при видачі судового наказу. До неналеж-но оформленої заяви застосовуються правила ст. 121 цього Кодексу,