справі, оскільки рішення може вплинути на їх права і обов'язки стосовно однієї із сторін, і у випадку їх явки або неявки в судове засідання перешкод для ухвалення заочного рішення не повинно бути, бо вони не володіють правами по-зивача, їх згода не потрібна.
Таким чином, аналіз нововведення у проце-суальний закон такої процедури як ухвалення заочного рішення дає підстави до висновку про на-явність ряду проблем і недоліків, яку будуть утру-днювати застосування цих норм процесуального права. Разом з тим, наявність одночасного права на ухвалення як звичайного, так і заочного рішень за умови неявки в судове засідання відповідача, практично нівелює значущість процесуального інституту заочного рішення і навряд чи буде спри-яти захисту порушених прав й інтересів позивачів, оскільки дає можливість суду, який ухвалив заоч-не рішення, його скасувати і продовжити розгляд справи, а це призводить до узаконеної тяганини при її розгляді.
Судова практика повинна довести потребу в такому інституті цивільного права, дати змогу його удосконалити або відмовитись від зазначеної процедури.
Використана література:
І.Васьковский Е.В. Учебник русского гражданского судопроизводства. — М, 1909. 2. Гольмстен А.Х. Учебник русского гражданского судопроизводства. — СПб., 1913. З Жил и н Г.А. Суд первой инстанции в гражданском процессе (учебно-практическое посо-бие). - М, 2001.
4. Ч є р н ьі х И.И. Заочное производство в гражданском процессе. — М., 2000.
5 Яблочков Т.М. Учебник русского гражданского судопроизводства. — Ярославль, 1910.
6. У т к и н а И.В. Заочное решение в гражданском процессе. — М., 2003.
7. П у ч и н с к и й В.К. Заочное производство в английском гражданском процессе // Советс-кое государство и право. — 1977. — № 4.