Водночас, дедалі частіше у процесі судового засідання застосовуються технічні засоби фіксації аудіо-інформації та моментальне переведення її у систему символьного позначення, внаслідок чого висловлена людиною думка записується і набуває документального вигляду синхронно. Принципова відмінність такого підходу від звичайного аудіо-запису, котрий ще ведеться у деяких судових органах, полягає у тому, що одразу, фактично після судового засідання, суд, учасники процесу вже мають готовий процесуальний документ. Важко переоцінити його значення для забезпечення захисту чи відновлення порушених прав, інтересів.

Більш широке запровадження таких новацій, на нашу думку, сприятиме, по-перше, забезпеченню дисципліни під час судового засідання, по-друге, забезпечуватиме повне, неупереджене, законне, обґрунтоване рішення у справі, по-третє, запобігатиме затягуванню процесу, по-четверте, забезпечить швидкий захист і поновлення прав, свобод, інтересів фізичних, юридичних осіб.

Узагальнюючи вищезазначене, слід констатувати, що:

запровадження деяких нових правових інститутів до Цивільного процесуального кодексу 2004 року (наказне провадження, ряд справ наказного провадження) обумовлюється історичним розвитком цивільного процесуального законодавства Російської імперії, СРСР та окремими положеннями чинного цивільного законодавства; окрім того, Цивільний процесуальний кодекс України 2004 року є нормативно-правовим актом, котрий “акумулює” досвід законотворчої практики ряду зарубіжних країн;

у цілому Цивільний процесуальний кодекс 2004 року “успадкував” структуру і зміст аналогічного кодексу 1963 року, який відрізняється від попереднього змінами, що обумовлюються доповненнями до сімейного, адміністративного, цивільного законодавства;

таке “успадкування” природно обумовлює закріплення у Цивільному процесуальному кодексі України 2004 року ряду норм права, котрі є певною мірою колізійними;

Цивільний процесуальний кодекс України 2004 року було прийнято із урахуванням основних положень Конституції України;

ще до того, як Цивільний процесуальний кодекс України 2004 року набув чинності, він перетворився на предмет обговорення широкого кола науковців, що вказує на суперечливість та неоднозначність його окремих положень.

Усе це свідчить про те, що, по-перше, із прийняттям у 2004 році Верховною Радою України Цивільного процесуального кодексу України українське суспільство все ще не отримало вичерпного врегулювання цивільних процесуальних правовідносин, по-друге, цим нормативно-правовим актом лише започатковується низка проблем процесуального характеру, нагальність розв’язання котрих обумовлюється набуттям Кодексом чинності найближчим часом.

Література:

Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №40-41. – Ст. 492.

Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р.

Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 20. – Ст. 249.

Про колективне сільськогосподарське підприємство: Закон України від 14 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 20. – Ст. 272.

Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 53. – Ст. 793.

Луспеник Д. Заочне рішення: його цілі, процедура, проблеми та шляхи їх вирішення // Право України. – 2004. – № 5. – С. 95.

Бевзенко В. Переваги і недоліки нового Цивільного процесуального кодексу України / / author.php?