Позов

§ 1. Поняття, види та елементи позову

Позовне провадження — це вид провадження у цивільному процесі, в якому розглядається спір про право цивільне, тобто спір, який виникає з цивільних, сімейних, трудових і коопера-тивних правовідносин. Наявність спору про право цивільне ви-значає і іншу характерну рису цього провадження: участь у ньому двох сторін — позивача та відповідача. Позовне про-вадження є основним видом провадження, що притаманне ци-вільному процесу з давніх часів. Так само за давнім римським правом процесу був притаманний інститут позову та позовно-го провадження.

Значення позовного провадження зумовлюється і тим, що усі цивільні процесуальні норми, які визначають загальну час-тину цивільного процесуального права та розгляд справи за стадіями поширюється саме на справи позовного провадження. Справи інших проваджень (провадження у справах, які вини-кають з адміністративно-правових відносин, та окремого про-вадження) розглядаються вже за загальними правилами позов-ного провадження з урахуванням винятків та доповнень, ви-значених спеціальними нормами про ці провадження (ст.ст. 237 і 255 ЦПК).

Засобом захисту прав особи у позовному провадженні є по-зов. Позов — це матеріально-правова вимога позивача до від-повідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрис-дикції про захист порушеного, оспореного чи невизнаного права або законного інтересу, який здійснюється у певній, визна-ченій законом, процесуальній формі.

Зважаючи на те, що поняття „позов" та похідні від нього понятя застосовуються цивільним процесуальним та матеріаль-ними галузями права, у теорії сформувалося кілька точок зору з приводу поняття та суті позову. На думку одних, позов — це інститут цивільного процесуального права, інших — інсти-тут матеріального права. Однак, переважна більшість учених вказує на універсальність цього поняття, тобто поєднання ма-теріально-правового та процесуального аспектів.

Позов як складне явище має кілька елементів, до яких на-лежать: предмет, підстава, зміст.

Предмет позову — це частина позову, яка складає мате-ріально-правову вимогу позивача до відповідача. У процесі розгляду справи по суті позивач має право змінити предмет позову (ст. 103 ЦПК), тобто, звернувшись до суду з однією вимогою, у процесі розгляду справи він може змінити цю ви-могу іншою. Однак зміна предмета позову можлива лише про-тягом розгляду справи по суті і в межах спірних правовідно-син. Інакше позивач має право пред'явити самостійний позов за загальними правилами.

Підстава позову — це частина позову, яка відображає об-ставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п. 4 ст. 137 ЦПК) і докази, що стверджують позов (п. 5 ст. 137 ЦПК).

Підстави позову, які стверджують, що спірне право нале-жить позивачу, а на відповідача покладені певні обов'язки, складають активну підставу. До їх складу входять також фак-ти, які обґрунтовують належність доказів до справи, що пози-вач і відповідач є суб'єктами прав та обов'язків спірних пра-вовідносин.

Пасивну підставу позову становлять факти, з яких вба-чається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на заперечення права позивача або утвердження за собою права, яке йому не належить. Це факти з приводу подання позову, які покликані обґрунтувати необхідність захисту прав чи інтересів позивача. Вони свідчать, що право позивача порушене, оспорене чи не-визнане, є загроза у його порушенні чи необхідність у зміні існуючих між сторонами правовідносин.

Зміст — це частина позову, яка відображає звернену до суду вимогу про здійснення певних дій, пов'язаних із застосу-

ванням конкретних способів захисту порушеного, оспореного чи невизнаного права.

Елементи позову індивідуалізують його, допомагають вста-новити тотожність з іншими, що має вирішальне значення для порушення справи у суді та розвитку процесу у спорі (п. З ст. 136 ЦПК).

У вимозі до суду про порушення його діяльності на захист права визначається і спосіб бажаного захисту, як результат, на досягнення якого спрямовується така діяльність. За способом процесуального захисту, який відображається у змісті позову, іюни класифікуються на позови: про присудження, про ви-знання, перетворювальні.

Позови про присудження — це позови, спрямовані на понов-лення порушеного права, усунення наслідків правопорушення. Цозовом про присудження вимагається поновлення становища, що існувало до порушення права, та припинення дій, які їх порушують.

Позови про визнання — це позови, спрямовані на усунення непорозумінь з приводу наявності та змісту правовідносин між сторонами. Суд своїм рішенням має внести ясність у наявність чи відсутність прав та обов'язків.

Позови перетворювальні спрямовані на захист прав шляхом судового їх трансформування, тобто зміни чи припинення пра-вовідносин, які існують між сторонами.

Позовні вимоги можуть бути одиничні, а можуть бути об'-єднані. Об'єднання позовів дозволяє в одному проваджені роз-глядати кілька матеріально-правових вимог. Це можуть бути Вимоги одного позивача до одного відповідача з множинними вимогами, вимоги одного позивача до кількох відповідачів, кількох позивачів до одного відповідача. Об'єднання позовів Сприяє економії процесуальних засобів і є способом усунення можливості постановлення протилежних за змістом рішень.

Об'єднання позовів може мати місце як з ініціативи пози-вачів, якщо вони визначають свої вимоги (множинні чи до кількох відповідачів) у позовній заяві, так і з ініціативи суду, який постановляє ухвалу з цього питання. Суддя, ґрунтуючись на ст. 144 ЦПК, може постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог, за по-зовами одного й того самого позивача до одного й того само-го відповідача чи до різних відповідачів або за позовами різ-них позивачів до одного й того самого відповідача. У разі об'єднання позовів кожна з вимог зберігає самостійне значення і всі вони підлягають вирішенню судом у сумісному процесі, на кожну з них він повинен дати відповідь у своєму рішенні про задоволення позову чи про відмову у позові