При цьому покладаються надії на те, що коли рішення прийматиме весь склад Вищого господарського суду, то це виключить помилки при їх прийнятті. Тим часом питання істини не вирішуються більшістю голосів. Навпаки, такий підхід неймовірно ускладнить роботу касаційної інстанції і призведе до ситуації, коли Вищий господарський суд буде перевантажений справами і не зможе ефективно працювати.

Таку ситуацію цугцвангу (якщо використовувати шахову термінологію) ми вже маємо в Судовій палаті з цивільних справ Верховного суду України. Щоб знизити навантаження, доведеться, порушуючи статтю 129 Конституції України, розглядати касаційні скарги і виносити «остаточні» рішення щодо них без участі сторін. По суті, такий підхід — не касація, а погіршений варіант перевірки рішень у порядку нагляду.

При такому розгляді справ лише суддя-доповідач вивчатиме справу. Саме його позиція буде вирішальною. Решта кілька десятків суддів, по суті, будуть лише статистами. Уберегти суддю-доповідача від помилки вони не зможуть. Треба дуже не поважати надзвичайно складну роботу суддів, аби вважати, що вони можуть без глибокого аналізу й вивчення матеріалів справи прийняти єдино правильне рішення за якихось 5—10 хвилин, сприйнявши на слух пояснення сторін і думку судді-доповідача.

У першому півріччі 2004 року у Вищий господарський суд надійшло 13 тисяч скарг. Це майже 100 справ на кожен робочий день. Чи можливо розглянути таку кількість справ усім складом Вищого господарського суду? Звісно ж, ні. Доведеться у більшості цих справ приймати рішення про відмову в задоволенні скарги без серйозного аналізу і з порушенням вимог ст. 129 Конституції, тобто без участі сторін, без фіксування процесу і забезпечення змагальності сторін.

Кодекс передбачає, що попереднє слухання справи проводить помічник судді (звісно, треба якось знижувати навантаження на суди). Але оскільки на попередньому слуханні приймаються процесуальні рішення, то попереднє слухання повинен проводити суддя, а не його помічник, який не має прав судді.

Життя вимагає, щоб позивачу, якому невідоме місце проживання відповідача, було надане право вказати в позовній заяві місце роботи. На практиці ця проблема постає постійно. У кодексі цю проблему не вирішено.

Дуже спірне допущення в процес показань свідків. Як відомо, це була принципова особливість, яка визначає основну відмінність господарського процесу від цивільного. Тепер вона усувається, і господарський процес перетворюється на цивільний по суті та формі і навіть за суб’єктним складом, оскільки туди допускають фізичних осіб, які не є підприємцями.

Спірний і намір робочої групи зняти верхню межу з граничного розміру державного збору в сумі 1700 грн. і перейменувати мито в судовий збір. Передбачається також, що, крім витрат на інформаційно-технічне обслуговування судового процесу і судовий збір, сторони сплачуватимуть і судові витрати, пов’язані з розглядом справи, розмір яких визначатиме суд. Тобто доступ до правосуддя ускладнюється.

У кодексі не врегульовано питання про досудовий розгляд спорів. Його слід було б передбачити. Хоча він може бути і факультативним (необов’язковим), але врегулювати його слід було б.

Невдало виписано в кодексі і порядок наказового провадження, запозичений із Цивільного процесуального кодексу.

Скарги юридичних осіб і підприємців на дії (бездіяльність) посадовців віднесено до юрисдикції господарських судів. Такі спори — не що інше, як спори адміністративного характеру, і їх варто було б віднести до юрисдикції адміністративних судів.

Вищевикладене свідчить, що Господарський процесуальний кодекс України є помилковим із погляду концепції і властивої господарським відносинам процесуальної процедури і містить помилки й неточності, які потребують серйозного та фахового доопрацювання. Всі ці моменти слід виправити в процесі доопрацювання кодексу. Тривожить те, що проект із такими помилками (а їх перелік далеко не вичерпаний) усе ж таки було прийнято в першому читанні.