прокурор Онуфріївського району Кіровоградської області звернувся до суду із позовом в інтересах колективного сільськогосподарського підприємства “Росія” до Л. та інших осіб про відшкодування шкоди. Однак, ухвалою судді Онуфріївсього районного суду у прийнятті позовної заяви було відмовлено. Без задоволення залишилися також протести заступника прокурора Онуфріївського району і заступника Генерального прокурора, внесені ними відповідно до Кіровоградського обласного суду та Верховного Суду України.
Своє рішення зазначені суди мотивували тим, що: 1) позовну заяву подано особою, котра не має повноважень на ведення справи; 2) на прокуратуру України покладається представництво інтересів виключно громадянина або держави.
Разом із тим, ми вважаємо, що обмеження судами здійснення прокуратурою представництва колективного сільськогосподарського підприємства є досить спірним, оскільки, по-перше, Конституція України (ст. 13) гарантує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Відповідно до ст. 2 Закону України “Про власність” усі форми власності є рівноправними, тобто мають рівні умови для існування і захисту у випадках, передбачених законодавством. У нашому ж випадку колективну форму власності було фактично позбавлено таких рівних умов, як бачимо, на користь пріоритету перед законом приватної та державної власності.
По-друге, ст. 31 ЦПК України 2004 р. закріплює рівні процесуальні права і обов’язки для фізичних і юридичних осіб, якою є колективне сільськогосподарське підприємство.
По-третє, відповідно до Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об’єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів, що діє на засадах підприємництва і самоврядування. Таким чином, при завданні збитків КСП, зазнає певних обмежень і майнова сфера фізичних осіб, які є його членами.
Вищезазначений аналіз дозволяє зробити висновок про те, що представництво прокуратурою юридичних осіб колективної форми власності є цілком виправданим і таким, що відповідає нормам діючого законодавства.
Про непослідовність застосування судами норм права, що регулюють участь прокуратури у цивільному процесі свідчить і той факт, що деякі районні прокуратури Херсонської області неодноразово зверталися до відповідних місцевих судів із позовними заявами в інтересах колективних сільськогосподарських підприємств, органів місцевого самоврядування. Такі заяви в основному приймалися до провадження судовими органами і за ним виносилися відповідні рішення на користь цих суб’єктів.
Тому, із метою усунення двозначного тлумачення окремих норм національного законодавства, невиправданих відмов у захисті інтересів фізичних і юридичних осіб усіх форм власності прокуратурою, пропонуємо доповнити її повноваження правом представляти інтереси також суб’єктів колективної форми власності, внісши відповідні зміни до ст. 121 Конституції України, ст. 45 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року, Закону України “Про прокуратуру”, оскільки адекватне застосування чинного законодавства, його відповідність реаліям сьогодення є запорукою здійснення правосуддя за будь-якою цивільною справою.
ВИДИ ПРОВАДЖЕННЯ ТА СУДОВИЙ НАКАЗ
У цивільне судочинство вводяться нові процедури, спрямовані на розумне спрощення, посилення ефектив-ності і диференціації процесу: наказне прова-дження (розділ II, статті 95-106) та заочний роз-гляд справи (розділ III, глава 8, статті 224–233). Окреме провадження також доповнюється новими категоріями справ: про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності, про надання невідкладної психіатричної допомоги та обов’язкову госпіталізацію у протитуберкульозному закладі. Істотні зміни та доповнення торкнулися й інших розділів та глав ЦПК України 2004 року.
До цього часу цивільний процес знав лише такі тра-диційні види проваджень, як позовне, окреме та провадження у справах, що виникають із адмініс-тративно-правових відносин. Відтепер (відповідно до ЦПК України від 18 березня 2004 року) суди розглядають справи у порядку по-зовного та окремого провадження (ч. 3 ст. 15), що відрізняється від старого тим, що адміністративні правовідносини частково вилучаються із цивільно-процесуальних відносин та врегульовуються Кодексом адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року.
Виникає питання стосовно подання скарги чи заяви щодо нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні: якими нормами права слід керуватись при вирішенні таких проблем? Дані положення відносяться до адміністративних правовідносин і мають вирішуватися Кодексом адміністративного судочинства України, однак статті цього кодексу, регламентуючи порядок оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, є відсутніми. Можемо лише констатувати, що дане питання все ще залишається неврегульованим.
У ЦПК України 2004 року з’явилася така новела, як судовий наказ, котрий практикується у багатьох країнах світу. Йдеться про спрощений розгляд справ, коли фактично не виникає суперечка, але є наявною цивільна справа.
Закон зазначає, що судовий на-каз є особливою формою судового рішення і, вод-ночас, має силу виконавчого документа, котрий підлягає виконанню за правилами, встановлени-ми для виконання судових рішень у порядку, що передбачається законом (ч. 2 ст. 95 ЦПК України 2004 року). Особливістю провадження є те, що сторонами у ньому виступають не позивач і відпо-відач, а стягувач (кредитор) та боржник, хоча у деяких статтях Кодекс називає стягувача заявни-ком (як, наприклад, у п. 2 ч. 2 ст. 98 ЦПК України 2004 року). Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Тобто, окремо виконавчий лист не видається. Спрощений порядок наказного провадження обумовлюється ще й обмеженим колом вимог, щодо яких таке провадження є допустимим [6].
Таким чином, новий інститут цивільного про-цесуального права – судовий наказ має сприяти зростанню оперативності судового захисту суб’єкти-вних прав і ефективності виконання, зменшенню навантаження на суди із розгляду цивільних справ, які не потребують повної і детальної процедури розгляду, підвищенню у грома-дян почуття відповідальності за прийняті ними зобов’язання, посиленню превентивної функції права, зміцненню законності та право-порядку, формуванню поважного ставлення до права та судової влади.
ФІКСУВАННЯ ПРОЦЕСУ
Принципових змін щодо порядку фіксації цивільного процесу