Рішення суду, постановлене у справах окремого проваджен-ня, примусово не виконується, але має властивість загально-обов'язковості (ст. 14 ЦПК) і реалізується державними органа-ми шляхом оформлення майнових або особистих немайнових прав громадян, зокрема через видачу свідоцтва про право на спадщину, право власності, виправлення, поновлення та ану-лювання запису в актах цивільного стану тощо. Для всіх справ окремого провадження характерні певні особливості процесу-альних засобів порушення та розгляду в суді.

§ 4. Визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним

Цивільна дієздатність як юридична категорія, що характе-ризує правовий статус громадянина, — це здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійс-нювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. 30 ЦК), може бути змінена, тобто громадянин може бути обмежений судом в дієздатності або визнаний недієздатним.

Суть обмеження дієздатності громадянина полягає в тому, що він може укладати угоди по розпорядженню майном, а та-кож одержувати заробітну плату, пенсію або інші види дохо-дів і розпоряджатися ними лише за згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових угод. При визнанні громадянина недієздатним всі угоди від його імені здійснює опікун.

Цивільним процесуальним законодавством (ст.ст. 256—260 ЦПК) передбачений процесуальний порядок розгляду справ

про обмеження громадянина у дієздатності, про визнання гро-мадянина недієздатним, про скасування обмеження громадяни-на в дієздатності, про поновлення громадянина в дієздатності.

Право на порушення в суді справи про обмеження громадя-нина в дієздатності або про визнання громадянина недієздат-ним надано членам його сім'ї, профспілкам та іншим громад-ським організаціям, органам опіки та піклування, психіатрич-ним лікувальним закладам (ст. 256 ЦПК). Однак сам громадя-нин пред'явити вимогу про таку зміну свого правового стату-су не може.

Надання права порушення справи в суді громадським об'-єднанням зумовлено необхідністю гарантування інтересів са-мого громадянина та осіб, які оточують його в сім'ї й інших сферах суспільного життя.

Повнолітні члени сім'ї громадянина, які звернулися до суду з вимогою про обмеження його в дієздатності чи визнання не-дієздатним, а також особи, що залучаються до процесу, беруть участь в ньому як заявники. Громадські організації, органи опіки і піклування, психіатричні лікувальні заклади, які пору-шили справу в суді, беруть участь в ній як суб'єкти захисту прав інших осіб на підставі ч. 1 ст. 121 ЦПК. Громадяни, що-до яких ставиться вимога про обмеження їх в дієздатності чи визнання недієздатними, беруть участь у справі як заінтересо-вані особи.

Заяву до суду про обмеження громадянина в дієздатності або про визнання його недієздатним подають за місцем про-живання громадянина, а якщо він перебуває на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі — за місцем знаходжен-ня останнього. Заява має відповідати вимогам ст.ст. 137 і 257 ЦПК. Вона повинна бути викладена у письмовій формі, мати всі реквізити, передбачені ст. 137 ЦПК, та особливості, визна-чені ст. 257 ЦПК. Заява має містити виклад обставин, якими обґрунтовуються вимоги про обмеження громадянина в дієздат-ності чи про визнання його недієздатним з посиланням на за-соби доказування.

Подання належним чином оформленої заяви зобов'язує суд-дю перевірити наявність умов для реалізації права на пору-шення справи в суді та додержання процесуального порядку звернення до суду (ст. 136 ЦПК) і вирішити питання про прий-няття справи до провадження. Однією з необхідних передумов порушення справи в суді є відсутність спору про право цивільне. Сумісний розгляд вимоги про визнання громадянина недієздатним і спору про право цивільне можливий тоді, коли такий спір виник після смерті громадянина.

Після прийняття справи до провадження починається підго-товка її до розгляду. Для цього суддя має з додержанням ви-мог ст. 143 ЦПК сприяти у витребуванні необхідних доказів і залученні до участі у справі всіх заінтересованих осіб — гро-мадян та організацій. У справах про визнання громадянина не-дієздатним для визначення його психічного стану обов'язково призначається судово-психіатрична експертиза, яка має відпо-вісти на питання: чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу, чи розуміє він значення своїх дій і чи може керувати ними. Однак призначення експертизи відповідно до ст. 258 ЦПК допускається лише за наявності достатніх даних про пси-хічне захворювання або недоумство громадянина. Такі дані можуть бути одержані з довідок про стан здоров'я, виписок з історії хвороби лікувальних закладів, матеріалів слідчих орга-нів, які свідчать про дії психічно хворої людини, тощо.

Порядок призначення і проведення судово-психіатричної експертизи, а також дослідження висновку експерта регулю-ється ст.ст. 57—61, 177, 190 ЦПК. У виняткових випадках, ко-ли особа, відносно якої порушено справу про визнання її не-дієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у засіданні за участю прокурора і психіатра може винести ух-валу про примусове направлення громадянина на судово-пси-хіатричну експертизу (ч. 2 ст. 258 ЦПК). Ухвала суду надсила-ється для виконання органам внутрішніх справ.

Доказами у справах про обмеження дієздатності громадяни-на можуть бути показання свідків, акти органів внутрішніх справ та громадських організацій, документи про доход сім'ї і кількість її членів, а також інші матеріали, що стверджують факти зловживання спиртними напоями чи наркотичними за-собами та характеризують матеріальне становище сім'ї.

У процесі підготовки справи до розгляду суддя вирішує та-кож питання про притягнення до участі в справі як заявників усіх повнолітніх членів сім'ї громадянина, щодо якого ста-виться питання про обмеження дієздатності