Питання про повернення застави заставодавцю вирі-шується судом при розгляді справи [2,ч. 7 ст. 154].

Застава є проміжним запобіжним заходом між підпис-кою про невиїзд, яка в деяких випадках може бути не-ефективною, і взяттям під варту, коли без нього можна обійтися. Звичайно, тут з’являється можливість для за-можних людей “відкупитися” від арешту, внісши заставу, а також для появи лихварів, які будуть робити бізнес, позичаючи під великі відсотки гроші незаможним для внесення застави або самі вносячи її як заставодавці і ставлячи таким чином цих незаможних у залежність від себе, з наступним ”вибиванням” з них грошей з відсотками або втягуванням у злочинну діяльність для “від-робітку” позиченого.

2.5 Взяття під варту.

Взяття під варту є найсуворішим запобіж-ним заходом. На обмеження застосування в кримінальному процесі даного запобіжного заходу спрямоване підвищення мінімально-го розміру передбаченого санкцією статті КК позбавлення волі як умови для його обрання — від одного року до трьох (ч. 1 ст. 155 КПК). Враховуючи, що з прийняттям Кримінального ко-дексу України, який набрав чинності 1 вересня 2001 р., суттєво змінена та лібералізована система кримінальних покарань, сфе-ра застосування взяття під варту як запобіжного заходу в знач-ній мірі звужена. У виняткових випадках взяття під варту може бути застосоване в справах про злочини, за які законом перед-бачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не біль-ше трьох років (ч. 1 ст. 155 КПК), наприклад, вчинення такого злочину особливо небезпечним рецидивістом; порушення рані-ше обраного запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі; продовження злочинної діяльності та ін. Іншими словами, йдеться про випадки, коли, виходячи з обставин справи, з вели-кою вірогідністю можна стверджувати, що застосування до та-кої особи інших запобіжних заходів не забезпечить її належну поведінку.

Вчинення особою злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше трьох років, не озна-чає, що до неї автоматично повинно бути застосоване взяття під варту. Необхідно також, щоб виникла одна з підстав обрання запобіжного заходу, передбачених ст. 148 КПК: наявність достат-ніх даних, які дають право вважати, що обвинувачений (підозрю-ваний) буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від ви-конання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини по кримінальній справі або продовжуватиме злочинну ді-яльність. Іншими словами, в матеріалах кримінальної справи по-винні бути такі фактичні дані, які з достатньою вірогідністю до-зволяють спрогнозувати можливу негативну поведінку обвинува-ченого (підозрюваного), що обумовлює необхідність його ізоляції. Важливе значення при обранні цього запобіжного заходу має також оцінка обставин, наведених у ст. 150 КПК, — тяжкості вчиненого злочину, особи обвинуваченого (підозрюваного), її віку, стану здоров’я, сімейного і матеріального стану, виду дія-льності, місця проживання тощо.

Місцями попереднього ув’язнення для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є: 1) слідчі ізолятори МВС і Служби безпеки України — як правило; 2) тюрми МВС —в окремих випадках; 3) місця тримання затриманих (ізолятори тимчасового тримання або гауптвахта) — не більше трьох діб, а якщо доставка в слідчий ізолятор у цей строк неможлива через віддале-ність або відсутність належних шляхів сполучення — до десяти діб; 4) штрафні ізолятори виправно-трудових колоній, дисциплінарні ізолятори виховно-трудових коло-ній або гауптвахта — для осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі чи дисциплінарних батальйонах і притягаються до кримінальної відповідальності за вчи-нення іншого злочину [3,ст. 4].

У разі затримання працівника міліції за підозрою вчиненні злочину або обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою його тримають у призначених для цього установах органів внутрішніх справ окремо від інших осіб або на гарнізонній гауптвахті.

Взятих під варту осіб тримають у маломісних або загальних камерах. У виняткових випадках, з метою збе-реження слідчої таємниці, захисту ув’язнених від можли-вих посягань на їх життя чи запобігання вчиненню ними нового злочину, або за наявності на те медичних підстав за мотивованою постановою особи або органу, в провад-женні яких знаходиться справа, або начальника установи для попереднього ув’язнення, санкціонованої прокурором, їх можуть тримати в одиночних камерах. Застосування цього заходу до неповнолітніх не допускається, а в разі виникнення загрози їх життю вони переводяться до іншої маломісної або загальної камери [3,ч. 1 ст. 8].

В осіб, узятих під варту, органом дізнання, слідчим або судом вилучається паспорт, який повертається його власникові при звільненні з-під варти (п. 20 Положення про паспорт громадянина України). Ці особи підлягають обшуку, медичному огляду, дактилоскопуванню і фото-графуванню. Речі, які є при них, а також передачі й посилки підлягають огляду, а листування — цензурі. їм забороняється мати при собі гроші і цінні речі, а також предмети, не дозволені для зберігання в місцях попе-реднього ув’язнення. Вилучені у них при доставленні в ці місця гроші зараховуються на їх особові рахунки, а цінні речі й предмети здаються на зберігання. Гроші та цінні речі, одержані шляхом обману під час перебування в них місцях або джерело яких не встановлено, передаються в доход держави за мотивованою постановою начальника установи для попереднього ув’язнення, санкціонованою прокурором, копія якої приєднується до особової справи особи, яка тримається під вартою [3,ч. 3 ст. 7].

Особи, взяті під варту, вправі, зокрема, мати при собі документи й записи, що стосуються кримінальної справ

Вони мають також право на 8-годинний сон у нічний час, під час якого не допускається залучення до участі в процесуальних та інших діях,