Військовослужбовець постійно перебуває під нагля-дом свого безпосереднього начальника або добового на-ряду, позбавляється на час розслідування й суду права носити зброю, не призначається в караул та інші відпо-відальні наряди, не звільняється з розташування частини, не направляється на роботу поза частиною. Питання про відповідальність командування за невиконання обов’яз-ків по нагляду вирішується в кожному випадку, виходячи з положень Статутів Збройних Сил України.

2.7 Віддання неповнолітнього обвинуваченого під нагляд бать-ків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої ус-танови.

Віддання неповнолітнього обвинуваченого під нагляд бать-ків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої ус-танови, якщо неповнолітній виховується в такій установі (школи-інтернати, дитячі будинки, приймальники-розпо-дільники, спеціальні виховні та лікувально-виховні уста-нови, виховно-трудові колонії), полягає в тому, що від них береться письмове зобов’язання про забезпечення належної поведінки неповнолітнього та його явки до слідчого, прокурора й суду. При цьому вказані особи попереджаються про характер обвинувачення, пред’явле-ного неповнолітньому, та про їх відповідальність у разі його неявки. В разі порушення цього зобов’язання до батьків, опікунів і піклувальників може бути застосовано грошове стягнення в такому ж порядку, як і до особистих поручителів [9,с.11]. Якщо це зобов’язання не виконає адміністрація дитячої установи, питання про за-стосування до неї заходів впливу може бути поставлено в поданні слідчого чи прокурора або в окремій ухвалі (пос-танові) суду.

Перед тим як застосовувати до неповнолітнього обви-нуваченого один із цих запобіжних заходів (у ст. 436 КПК їх передбачено фактично два), слідчий і суд повинні переконатися, що батьки (або один з них), опікун, піклу-вальник або адміністрація дитячої установи зможуть за-безпечити належну поведінку і явку неповнолітнього до слідчого, прокурора й суду.

Розділ 3: Обрання, зміна і скасування запобіжних заходів.

Про застосування запобіжного заходу особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суддя виносять мотивовану постанову, а суд — ухвалу або ж це питання вирішується у вироку.

У постанові, зокрема, зазначаються прізвище, ім’я та по батькові, вік, місце народження обвинуваченого, вчинений ним злочин, стаття (і частина статті) криміналь-ного закону, якою передбачено даний злочин, обраний запобіжний захід і підстави його обрання. Постанова оголошується обвинуваченому під розписку. В разі його відмови розписатися про це відмічається на постанові. Ці правила застосовуються і в разі обрання запобіжного заходу щодо підозрюваного.

Якщо в стадії віддання до суду виникає необхідність змінити запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого (або ж обрати чи скасувати такий захід), суд в ухвалі, а суддя в постанові повинні мотивувати прийняте з цього питання рішення [13, с.116]

Під час розгляду кримінальної справи суд за наявності до того підстав може змінити, скасувати або обрати запо-біжний захід щодо підсудного. Ухвала (постанова) про це виноситься судом у нарадчій кімнаті й викладається у вигляді окремого документа, який підпи-сується всім складом суду або суддею, якщо він розглядає справу одноособово. Постановляючи вирок, за яким до підсудного застосовується та чи інша міра покарання, суд повинен обміркувати питання про запобіжний захід до набрання вироком законної сили і має право обрати запобіжний захід або ж скасувати, змінити чи підтвердній раніше обраний. Рішення суду в цьому питанні викладається в резолютивній частині вироку. Суд касаційної і наглядної інстанцій, скасовуючи вирок і направляючи кримінальну справу на додаткове розсліду-вання або новий судовий розгляд, вирішує питання про запобіжний захід у своїй ухвалі чи постанові.

Застосування окремих запобіжних заходів потребує та-кож складання й інших документів: підписки про неви-їзд, письмового зобов’язання поручителів, батьків, опі-кунів, піклувальників, адміністрації дитячої установи, про-токолу зборів громадської організації чи трудового ко-лективу.

При застосуванні органом дізнання і слідчим такого запобіжного заходу, як взяття під варту, необхідна санк-ція прокурора. Вирішуючи питання про дачу санкції на арешт, прокурор зобов’язаний ретельно ознайомитися з усіма матеріалами кримінальної справи, які містять підстави для взяття під варту, а в необхідних випадках і особисто допитати підозрюваного чи обвинуваченого, а неповнолітнього — у всіх випадках [7, c.98]. При цьому повинен бути складений і приєднаний до справи протокол допиту з додержанням усіх вимог закону.

Право давати санкцію на арешт належить: Генераль-ному прокурору України, прокурорам Автономної Рес-публіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, при-рівняним до них прокурорам та їх заступникам, міським, районним, іншим прирівняним до них прокурорам, а також заступникам прокурорів міст і районів з населен-ням понад 150 тисяч, якщо це обумовлено спеціальним наказом Генерального прокурора [2,ч. 2 ст. 157].

Санкція прокурора на арешт може бути оскаржена заарештованим, його захисником, законним представ-ником до районного (міського) суду за місцезнаходжен-ням прокурора, який дав санкцію на арешт. Скарга пода-ється до суду безпосередньо або через адміністрацію міс-ця попереднього ув’язнення, яка зобов’язана протягом доби надіслати скаргу до відповідного суду, про що одно-часно повідомляється прокуророві [3, ч. 4 ст. 13]. Скарга розгля-дається суддею одноособово. Одержавши скаргу, він витребовує матеріали, на підставі яких дано санкцію на арешт, знайомиться з ними й призначає скаргу до розг-ляду в триденний строк з моменту одержання матеріалів. Прокурором, дії якого оскаржуються, після одержан-ня вимоги судді обов’язково надсилаються до суду копії постанов про порушення кримінальної