Державні суди мають лише єдину владу (повноваження) - функцію правосуддя, функцію застосування чинного законодавства до конкретних справ, які пов’язані з різними спорами і фактами правопорушень і злочинів, що передбачені законодавством України.

Загалом судові органи реалізують судову політику з виконання тих завдань і функцій, які стоять перед державою в цілому і конкретно перед судовими органами.

Відповідно до принципу поділу державної влади (або повноважень) найвищі судові органи України, зокрема Конституційний Суд і Верховний Суд України, повинні бути автономними і рівними за своїм правовим і політичним становищем, як й інші найвищі органи державної влади -парламент, Президент і Кабінет Міністрів, якщо держава і суспільство хочуть, щоб правосуддя було незалежним, законним, правдивим, справедливим, істинним.

Водночас усі найвищі судові органи призначаються або обираються парламентом і Президентом, що відповідно до принципів теорії управління державою і суспільством веде до адміністративної залежності їх від цих двох гілок найвищих представницьких органів державної влади, а отже, до офіційного чи неофіційного, свідомого чи несвідомого їх впливу на систему правосуддя, впливу через кадри, через фінансування з державного бюджету (виселити чи не виселити, обмежити чи не обмежити судовий кошторис тощо),- незважаючи на конституційний принцип: «судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону» [1, cт.129].

В умовах правової демократичної держави усі найвищі органи державної влади та інші виконавчо-розпорядчі органи повинні керуватися принципами верховенства або панування права (мистецтва добра і справедливості), а не принципом верховенства юридичного закону, який майже завжди недосконалий, особливо в процесі становлення і формування правової держави. Аналогічно недосконала і система державних органів, оскільки обрані або призначені представники державних органів влади досить часто професійно непідготовлені до такої складної діяльності, мають недостатній рівень політичної, моральної та правової культури, свідомо чи несвідомо в державній діяльності керуються егоїстичними потребами, інтересами, прагненнями тощо.

Крім того, суди загальної юрисдикції, зокрема й Верховний Суд, в адміністративному аспекті підпорядковані Міністерству юстиції України, яке входить до складу Кабінету Міністрів (Уряду) - найвищого органу виконавчої влади держави. Звідси випливає можливість Уряду через своє міністерство впливати на систему правосуддя і на вирішення конкретних справ тощо. Таке нелогічне становище потребує відповідних змін і уточнень: підпорядкування Міністерства юстиції парламенту (напівзаходи, які майже завжди неефективні), або створення власної адміністрації Верховного Суду і всіх судів загальної юрисдикції, які могли б вирішувати всі питання матеріально-технічного забезпечення нормального функціонування органів судочинства.

Крім того, відповідно до ст. 131 Конституції, в Україні створена і діє Вища рада юстиції, до відання якої належать:

3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів
Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд
скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів
апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. До неї призначають по три члени Верховна Рада, Президент України, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд представників вищих юридичних навчальних закладів та наукових установ і всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів Вищої ради юстиції. До складу Вищої ради юстиції входять за посадами - голова Верховного Суду, міністр юстиції та Генеральний прокурор України [4,cт.5].

Ми не заперечуємо проти існування такого координаційного вищого державного органу юстиції, але які державні установи повинні клопотатися підбором кадрів суддів і працівників апарату судових органів, вносити подання про призначення і звільнення суддів з їхніх посад, здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів у випадку дисциплінарних проступків, судових помилок тощо? Мабуть, доцільно було б створення управління кадрів (відділу кадрів) при обласних судах загальної юрисдикції, при вищих спеціалізованих судах і при Верховному Суді України. Деякі ці питання вирішуються управліннями юстиції в областях, районах і містах, які адміністративне підпорядковані Міністерству юстиції. Стосовно Вищої ради юстиції та відповідних управлінь юстиції необхідні додатковий аналіз і вивчення, щоб дійти об’єктивного висновку про їх доцільність та їхні повноваження тощо.

Отже, незважаючи на конституційний принцип незалежності суддів і судів, органи правосуддя прямо чи опосередковано залежать не тільки від принципу верховенства права і правових законів (як і повинно бути в цивілізованій демократичній і правовій державі), а й від найвищих представницьких органів державної влади, вищих і центральних органів виконавчої влади (Кабінет Міністрів, Міністерство юстиції, Вища рада юстиції, управління юстиції). Крім того, існує ще й прокурорський нагляд за дотриманням законності в діяльності судових органів. Чи не занадто багато і чи не занадто складно для організації і контролю за діяльністю органів правосуддя?

Науково обгрунтовано було б внести зміни до Конституції України і розд. VIII дати назву: «Державний судовий устрій України». Відповідні зміни і доповнення випливатимуть із такого закону (проектів) у процесі обговорення і прийняття на засіданні Верховної Ради України. Це було б логічно і послідовно, тому що розд. IX Конституції має назву «Територіальний устрій України», (тобто адміністративно-територіальний), оскільки йдеться про адміністративний поділ держави і державної території, яка є власністю держави та її громадян (народу).

На нашу думку, з метою вдосконалення системи права і законодавства найвищі судові інстанції України - Верховний Суд і Конституційний Суд повинні мати