У країнах з європейською формою конституційного правосуддя рішення органів конституційної юрисдикції про визнання правового акта неконституційним відміняє його і є обов’язковим для усіх державних органів, фізич-них і юридичних осіб.

Законодавство деяких країн встановлює особливості при визнанні неконституційності законів, зокрема, рі-шення органів конституційного правосуддя про некон-ституційність законів не є остаточними, ці рішення по-винні подаватись на затвердження парламенту, який кваліфікованою більшістю може відхилити рішення ор-гану конституційної юрисдикції. В деяких країнах пар-ламент або президент мають право відкладального вето стосовно рішень органів конституційного правосуддя, які можуть подолати вето при повторному розгляді ква-ліфікованою більшістю голосів їх членів. [10, с.41]

З метою усунення можливості повторного прий-няття парламентом закону, визнаного неконституцій-ним, Закон про Конституційний Суд Російської Фе-дерації (ст. 79) містить важливу норму, згідно з якою юридична сила постанови Конститу-ційного Суду Російської Федерації про визнання акта неконституційним не може бути подолана повторним прийняттям цього ж акта.

Важливе значення має питання про те, з якого мо-менту втрачає чинність нормативний акт, визнаний ор-ганом конституційного правосуддя неконституційним. В зарубіжних країнах існує три варіанти законодавчого вирішення даного питання. По-перше, нормативний акт визнається нечинним з моменту введення його в дію (такий варіант був закріплений, зокрема, ст. 22 старого Закону про Конституційний Суд України). По-друге, з певної дати в майбутньому, вказаному в рішенні органу конституційної юрисдикції. По-третє, з моменту прийняття рішення органом конституційного правосуддя; такий порядок закріплений Конституцією України і чинним законом про Конституційний Суд України. Відмова у новому Законі про Кон-ституційний Суд України від першого варіанта пов’язана з тим, що визнання нечинним правового акта з моменту введення його в дію тягне відповідно необхідність перегляду усіх судових та інших рішень, прийнятих на його основі. [5,с.554]

Розділ 4: Конституційне провадження.

4.1 Форми звернення до Суду.

Формами звернення до Конституційного Суду є конституційне подання і конституційне звернення. Кон-ституційне подання — це письмове клопотання до Кон-ституційного Суду про визнання правового акта чи його окремих положень неконституційними, про визначення конституційності міжнародного договору, про необхід-ність офіційного тлумачення Конституції та законів Ук-раїни, а також звернення Верховної Ради про дачу вис-новку щодо додержання конституційної процедури роз-слідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. [5,с.557]

Суб’єктами права на конституційне подання з пи-тань прийняття рішень Конституційним Судом щодо кон-ституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Авто-номної Республіки Крим є Президент України, не менш як сорок п’ять народних депутатів України (підпис депу-тата не відкликається), Верховний Суд України, Упов-новажений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Суб’єктами права на конституційне подання з пи-тань дачі висновків Конституційним судом є:

1) щодо відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість, — Президент України, Кабінет Міністрів України;

2) стосовно додержання консти-туційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпіч-менту — Верховна Рада України;

3) щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України — Прези-дент України, не менш як сорок п’ять народних депу-татів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Мініст-рів України, інші органи державної влади, Верховна Ра-да Автономної Республіки Крим, органи місцевого са-моврядування .

Конституційне звернення — це письмове клопотан-ня до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту консти-туційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи. Суб’єктами права на консти-туційне звернення з питань дачі висновків Консти-туційним Судом щодо офіційного тлумачення Консти-туції та законів України є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи в Україні.

Наразі існує проблема пов'язана з визначенням суб'єкта права на конституційне подання чи звернення до Конституційного Суду України з боку вищих судів загальної юрисдикції з питань прийняття рішень та дачі висновків. Ст. 150 Конституції України та статті 40, 41 Закону України «Про Конституційний Суд України» серед інших суб'єктів права на подання (звер-нення) визначають Верховний Суд України. Останній діє в складі колегій, президії та Пленуму. Хто з них має звертатися до Конституційного Суду? Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 січня 1998 р. № 2 «Про затвердження Тимчасового регламенту Пленуму Верховного Суду України», це має робити Пленум Верховного Суду України. Скла-дніше ситуація зі зверненнями до Конституційного Суду України з боку Вищого арбітражного суду України, правосуб'єктність якого безпосередньо не визначена ні Конституцією України, ні наданим Законом. Шляхом тлумачення відповідних положень Конституції України та наданого Закону можна дійти висновку про наявність права на звернення з питань тлумачення у Вищого арбітражного суду України як юридичної особи. Проте відкритим залишається запитання — хто має звертатися до Конституційного Суду України: Пленум, президія чи Голова арбітражного суду? [7,с.44]

Конституційний суд вправі відмовити у відкритті провадження у справі за таких підстав: відсутність вста-новленого законодавством права на конституційне по-дання чи конституційне звернення; невідповідність конституційного подання, конституційного звернення ви-могам, передбаченим законодавством; непідвідомчість Конституційному Суду