Відомо, що носієм культури є мова. На сьогоднішній день вона виявилася вся пронизана термінологією кримінального жаргону, на якому охоче говорять як підлітки, так і представники влади, посадові особи, депутати. З цього прослідковується досить небезпечна тенденція втрати чистоти національної мови, а це – найсерйозніший симптом наростання процесу глибокої криміналізації суспільства. Особливо важливо підкреслити, що ця криміналізація в першу чергу торкається підростаючого покоління, як найактивнішої в кримінальному відношенні частини суспільства і найуразливішої по своїх вікових особливостях до мовних інновацій. [11;с.57-61].

Окремі науковці, в число яких входить Джужа О.М., стверджують, що носіями кримінальної субкультури є кримінальні групи, а персонально – рецидивісти.[24;с.35]. Вони акумулюють, пройшовши через в'язниці і колонії, стійкий злочинний досвід, “злодійські закони”, а потім передають його іншим.

Тут можна говорити про три психологічні механізми відтворювання злочинності. Перший – що персоналізується, коли злочинець рецидивіст з числа дорослих і досвідчених бере “шефство” або “наставництво” над конкретним індивідуумом. Другий механізм проходить через криміналізацію всього населення, залучаючи його до кримінальної мови, привчаючи мислити кримінальними категоріями. Третій психологічний механізм діє через кримінальну групу, яку укріплює кримінальна субкультура своїми нормами і цінностями, цим самим, сприяє тривалому її існуванню.

Виходячи з того, що кримінальні групи по всій країні із зарубіжжям пов’язані численними каналами (“дорогами”, “трасами”), це сприяє універсалізації, типізації норм і цінностей кримінальної субкультури, швидкості її розповсюдження.

Окрім наведених, можна ще виділити окремий четвертий шлях розповсюдження кримінальної субкультури, коли лідери злочинних угрупувань спеціально відбирають талановитих людей і на різних базах готують з них бойовиків, терористів, майбутніх лідерів злочинного світу.

Основу кримінальної субкультури складають чужі цивільному суспільству цінності, норми, традиції, різні ритуали злочинців, що об'єдналися в групи. В них в спотвореному і збоченому вигляді відображені вікові і інші соціально-групові особливості населення. Її соціальна шкода полягає в тому, що вона потворно десоціалізує особу, стимулює переростання вікової, економічної, національної опозиції в кримінальну, саме тому і є щонайпотужнішим механізмом відтворювання злочинності.

Кримінальна субкультура, будучи цілісною культурою злочинного світу, із зростанням злочинності все більш розшаровується на ряд підсистем (субкультура злодійська, тюремна; субкультура рекетирів, повій, шахраїв, тіньовиків), які протиставляють себе офіційній культурі.

Такі науковці як Ю.М. Антонін і С.В. Бородін стверджують, що ступінь сформованості кримінальної субкультури, її вплив на особу і групу буває різним. Вона може зустрічатися у вигляді окремих, не пов'язаних один з одним елементів; може одержувати певне оформлення ( в даному випадку її “закони” відіграють особливу направляючу роль в регуляції поведінки особи і групи); нарешті вона може домінувати в певному закладі (мікрорайоні, населеному пункті), повністю підпорядковувавши своєму впливу як криміногенний контингент так і законослухняних громадян.[51;с.56].

Ознаки кримінальної субкультури.

Кримінальна субкультура як одна із асоціальних субкультур, що існують в суспільстві має свої, притаманні їй ознаки. Різні вчені вказують на різні ознаки, якими наділена кримінальна субкультура, але багато з цих ознак у різних вчених все ж таки співпадають.

Так, згідно тверджень М.І. Енікєєва, існують ознаки за якими кримінальна субкультура відрізняється від звичайної культури, зокрема, кримінальним змістом норм, регулюючих взаємостосунки і поведінку членів групи між собою і із сторонніми для групи особами. Вони прямо, безпосередньо і жорстко регулюють кримінальну діяльність, злочинний спосіб життя вносячи в них певний порядок. В ній виразно простежується: різко виражена ворожість по відношенню до загальноприйнятих норм і кримінальний зміст субкультури; внутрішній зв'язок з кримінальними традиціями; скритність від непосвячених; наявність цілого набору строго регламентованих в груповій свідомості атрибутів; зневага прав особи, що виражається в агресивному, жорсткому і цинічному відношенні до “чужих” слабких і беззахисних; відсутність відчуття співчуття до людей, у тому числі і до “своїх”; нечесність і лукаве відношення до “чужих”; паразитизм, експлуатація “низів”, знущання над ними; знецінення результатів людської праці, що виражається у вандалізмі; неповага прав власників, що виражається в крадіжках і розкраданнях; заохочення цинічного відношення до жінки і статевої розбещеності; заохочення ницих інстинктів і будь-яких форм асоціальної поведінки. [29;с.23].

Загалом ознаки кримінальної субкультури можна розділити на дві основні групи. Це ознаки, які притаманні їй у місцях позбавлення волі і ознаки кримінальної субкультури на свободі. Хоча слід відмітити те, що багато з цих ознак переплітаються як на волі так в установах виконання покарань.

Наявність або відсутність кримінальної субкультури в тому або іншому колективі (спецшколі, ПТУ, загоні установи виконання покарань або виправній колонії і т.д.) можна визначити за наявністю наступних ознак: 1) жорстка групова ієрархія (стратифікация) – своєрідний “табель про ранги” (причому найбільш яскраво це виявляється в закритих молодіжних колективах); 2) обов'язковість проходженню встановлених норм і правил і в той же час наявність системи окремих виключень для осіб, що займають вищі ступені в злочинній ієрархії; 3) наявність ворогуючих між собою угрупувань, що конкурують