наданні матеріальної допомоги авторитетам злочинного світу, що знаходяться в ув'язненні, їх сім'ям;

підтримці зв'язків з лідерами інших злочинних співтовариств щоб уникнути непотрібних “розборок,” а часто і для співпраці;

організації контррозвідувальної роботи відносно співробітників правоохоронних органів, прокуратури, пенітенціарних установ і т.д.;

здійсненні функцій арбітра, розгляд провини членів злочинного співтовариства, призначення покарання;

скритому здійснення протидії адміністрації пенітенціарних установ шляхом залякування, підкупу, шантажу, загроз і т.д.;

виявленні серед співробітників установ виконання покарань і СІЗО корумпованих осіб для використовування в своїх цілях (організація “дороги” в зону, СІЗО, інформування про заходи, що вживаються, відносно спецконтингенту і ін.).

Для збереження і зміцнення свого лідерства, становища і авторитету “злодій в законі” повинен виконувати наступні основні функції:

інформаційну (повинен вміти аналізувати і оцінювати інформацію найширшого діапазону);

організаційну (повинен проводити планування дій, розподіл обов'язків, контроль);

нормативно-регулюючу (він несе певну відповідальність за дотримання норм і правил злодійського закону, його розповсюдження, роз'яснення положень, регулювання відносин між членами злочинного співтовариства);

ухвалення рішень (вибір правильних, оптимальних рішень, відповідальність за їх вибір, досягнення мети).

Вдале і вміле виконання “злодієм в законі” своїх обов’язків і функцій сприяє підвищенню кількості нових членів кримінального світу, а також підвищенню рівня детермінуючого впливу кримінальної субкультури на ріст злочинності. Варто сказати, що у виконанні “злодієм” своїх обов’язків повинна перешкоджати сама адміністрація установ виконання покарань, застосовуючи певні обмежувальні заходи до “злодія” і його найближчого оточення і підвищенням самосвідомості інших категорій засуджених.

Розділ 4. Кримінальна субкультура як детермінанта злочинності.

Наукове пояснення причин злочинності відноситься до найскладнішої проблеми кримінології. Тим більше це торкається причин окремих видів злочинності і особливо професійної, яка не вивчалася як явище. Якщо для пояснення загальних причин злочинності аналізуються певні закономірності суспільного розвитку і пов'язані з ними суперечності, що породжують негативні явища, то дослідження причинного зв'язку на рівні особливого вимагає деталізації детермінант стосовно конкретних обставин. Саме тут деякі загальні теоретичні положення починають втрачати свою переконливість. Так, стосовно злочинності в цілому може усвідомлюватися, наприклад, така причина, як “відставання свідомості від буття”. Що ж до рецидивної злочинності, злочинності неповнолітніх, професійної злочинності, то тут ще немає достатніх емпіричних даних “і тому, — як справедливо помічає Р. М. Аванесов, — замість серйозних дискусій часто можна почути загальні твердження типу: причини злочинності — в пережитках минулого або “вони пов'язані з дією об'єктивного закону відставання свідомості від буття” і т. п.”. [1; с. 203-204].

Оскільки негативні явища базуються на реальних суспільних процесах і підтримуються певними групами людей, то суперечності, які лежать в їх основі можуть придбати риси антагоністичного характеру. Дане положення в першу чергу торкається поведінки носіїв кримінальної субкультури, мотиваційна сфера яких виходить далеко за рамки побутових відносин.

Якщо розглядати професійну злочинність як підсистему злочинності, то можна виявити, що стійкість внутрішніх її зв'язків і елементів залежить від цілеспрямованої і свідомої діяльності певного кола осіб. Разом з тим професійна (організована) злочинність має як система більш тісний зв'язок і керованість, ніж вся злочинність, оскільки в ній діють такі регулятори, як неформальні норми, традиції, звичаї і “закони” старого і нового злочинного світу.

Оскільки згідно тверджень Джужи, професійні злочинці є основними носіями кримінальної субкультури, то це означає, що вона пов’язана з діяльністю людей, передачею досвіду поколінь злочинців, затвердженням специфічної субкультури, закономірним прагненням її носіїв до виживання в конкретних соціальних умовах. Характерно, що виділені раніше ознаки кримінального професіоналізму стосовно відтворювання професійних злочинців перетворюються в специфічні функції, за допомогою яких вони пристосовуються до тих або інших соціальних обставин. Даний висновок підтверджується віковим існуванням певних категорій професійних злочинців, їх стратификацією і стабільністю кваліфікацій.

Одним з маловивчених питань в кримінології, яке зіграло певну роль в становленні організованої злочинності є кримінальна субкультура місць позбавлення волі.

Традиції, правила певного антигромадського середовища мають глибокі історичні корені. Так, академік Д. С. Ліхачов писав, що початок існування згуртованого злодійського середовища відноситься переважно до часу, коли масові експропріації землі створила умови первинного накопичення капіталу. Одночасно спостерігалася активізація загальнокримінальної злочинності із задатками професіоналізму.[19; с. 8].

Формування професійної злочинності проходило паралельно з розвитком пенітенціарної системи. Так, відомий російський криміналіст Н.С. Таганцев відзначав, що “умови утримання ув'язнених в російських в'язницях з самого початку їх існування були вельми далекі від ідеалу: панувала тіснота, духота, голод, від якого багато вимирало.”

Тому злочинний елемент, потрапивши в нестерпні умови, був вимушений об'єднуватися, щоб спільно протистояти тюремній адміністрації, у зв'язку з чим була організована тюремна артіль або община, яка опікувалася арештантами, вимагала беззаперечного підкорення законам, розроблених мешканцями в'язниць. Саме тоді почала складатися кримінальна субкультура, що дійшла до наших днів, оскільки правила і традиції кримінального середовища почали розповсюджуватися на всю територію Росії.

Відомий дослідник в'язниць царської Росії Н. М. Ядрінцев писав, що “відмінність общин в російських острогах була незначною, оскільки відрізнялися вони тільки ступенем свого розвитку, який залежав від досвіду і колективної сили арештантів.” [53].

Місця позбавлення волі перетворювалися на своєрідні школи по обміну досвідом, оскільки по виразу самих злочинців її іменують “академією,” що співпадає з думкою відомих учених. Так, знаменитий революціонер - анархіст П. Кропоткін в “Записках революціонера” писав, що в'язниці - це “університети злочинності.”

В місцях позбавлення волі кримінальні традиції і встановлювані на їх основі неформальні норми поведінки регулюють відносини як в цілому, так і в малих групах засуджених.