в “закон”; 2) здійснюють дуже жорстке “правління” масою засуджених і ув'язнених, примушуючи багатьох підкорятися силовими методами, аж до вбивства неугодних, причому робиться це чужими руками (так званими “торпедами”), самі залишаючись осторонь; 3) або самі, або їх найближчі помічники проникають в середовище працюючих засуджених з метою здійснення контролю над промисловою зоною виправної установи, налагодження контактів із свободою для завезення в зону продуктів харчування, спиртних напоїв, сигарет, грошей, наркотиків; 4) використовують інші методи тиску, прикриваючись “злодійським” і тюремним законами.
2.1.2. Ієрархія кримінального світу.
Напевно, ні в одному колективі не існує такої чітко вираженої ієрархічної структури, як в кримінальному світі. Особливо чітко це виявляється, звичайно, не на волі, а в умовах ізоляції – в установах виконання покарань і СІЗО.
На найвищому щаблі тут знаходяться “злодії в законі,” трохи нижчий щабель у цій ієрархії займають “авторитети,” які теж мають досить вагомий статус у злочинному світі. Як правило їм доручаються виконувати адміністративні функції в межах якогось виду кримінальної діяльності. Вони відносно автономні і мають підпорядковані їм злочинні групи. Саме із середовища “авторитетів” рекрутуються нові “злодії в законі.” [35;с.16].
Як вказує С.М. Дишев найнижчу сходинку в цій ієрархії займають “шестірки,” “бики,” “громовідводи,” які покликані виконувати доручення авторитетів. На волі “шестірки” можуть очолювати невеликі групи, але зобов’язані підкорятись “бригадиру.” У місцях позбавлення волі вони складають безпосередню свиту “злодіїв в законі.” На цій же ступені перебувають і “мужики,” які становлять основний контингент засуджених. Для “мужиків” характерними є такі риси як прагнення бути незалежними, підтримання неформальних норм поведінки, що склалися у колонії, звернення до “злодіїв у законі” в разі порушення їх прав іншими засудженими, ухилення від прибирання місць загального користування, володіння недозволеними режимом предметами.[18;с.31].
Розподіл засуджених відбувається по “мастях.” “Масть” - це та або інша група, каста, співтовариство в неформальній ієрархії засуджених і ув'язнених. Різні автори досліджень, зокрема А. Максімов пропонують різний стратифікаційний розподіл засуджених за місцем, яке вони займають в ієрархічній системі: дво-, три- і навіть шестисхідчасте.[5;с.22].
Гуров А.І. розділяв засуджених на певні “масті” залежно від історичного періоду. Так на кінець ХІХ ст. всіх злочинців він поділяв на такі категорії: в умовах свободи (“урки,” “оребурки”); в місцях позбавлення волі (“івани,” “храпи,” “асмодеї,” і “гравці.”). В 30-ті роки ХХ ст.: в умовах свободи – “жигани,” “урки,” “шпана;” в місцях позбавлення волі – “урки,” “злодії в законі,” “шестірки,” “пацани.” На кінець 80-х років, він уже представляє іншу класифікацію злочинців: на волі – “авторитети,” “злодії в законі,” “шестірки;” в умовах ізоляції – “злодії,” “босяки,” “пахани,” “підпаханники,” “солдати,” “обіжені,” “опущені” і т.д.[2; с.221].
Інші автори, наприклад Александров, мають дещо інакший погляд. Вони розподіляють засуджених на чотири основні групи, усередині кожної з яких знаходяться свої підгрупи: “блатні” або “чорні” (“злодії в законі,” “авторитети,” “козирні,” “фраєри,” “босяки,” “положенці,” “правильні,” “смотрящі,” “арештанти”); “мужики” або “сірі”: (“авторитетні мужики,” “роботяги”); “козли” або “червоні”: (“активісти,” “позитивні,” “помічники адміністрації”); “опущені” або “голубі”: (“обіжені,” “пєтухи,” “чорти,” “диряві”).
Така класифікація є досить вдалою і чіткою.
Реальна (тіньова) влада в установах виконання покарань належить “блатним.” Зони, де “блатні” є господарями становища, називаються “чорними зонами,” де вони влади не мають (таких меншість) — “червоними.” Влада “блатних” може бути і не яскраво виражена, зовні зона може здаватися благополучною – дотримується розпорядок дня, виконуються планові виробничі завдання, відсутні грубі порушення режиму. Але це тільки ззовні. А насправді влада в зоні належить “блатним.” Часто це вигідно адміністрації, і вона сама йде на це.
“Блатний” — це представник верхнього ступеня ієрархічних сходів кримінального співтовариства. Як правило, “блатний” є професійним злочинцем.
“Блатні” зобов'язані визнавати “тюремний закон,” а ті, хто претендують на звання “злодія в законі” — і “злодійський.” “Блатний” не повинен мати в своїй біографії “чорних” плям, він зобов'язаний наслідувати “правильні поняття.” По можливості, “блатний” не повинен в зоні працювати. З числа “блатних,” за відсутності в зоні “злодія в законі,” призначаються “положенці,” ті що покликані здійснювати загальний контроль над зоною, вирішувати виникаючі конфлікти, стежити за тим, щоб не пригноблювалися “мужики.” “Блатні” зобов'язані стежити за тим, щоб в зону постійно потрапляв “підігрів” — чай, продукти харчування, сигарети, спиртне, наркотики. Все це повинно справедливо розподілятися між всіма засудженими, чого на практиці, звичайно, не буває.
“Блатних” умовно можна розділити на дві великі групи: наближених до “злодіїв в законі,” і відносно незалежних злочинців, які можуть собі дозволити вести досить незалежний спосіб життя, маючи велику кількість грошей, могутню охорону і прикриття. З цією категорією вимушені рахуватися навіть “злодії в законі.”
В цілому, “блатні” повинні дотримуватися “злодійського” ( “тюремного”) закону, поводитися як “злодії в законі,” але на відміну від останніх їм заборонено: скликати злодійські зібрання; організовувати і розпоряджатися “общаком”; брати участь в злодійських зібраннях з правом вирішального голосу; будучи “положенцями,” вони не можуть ухвалювати рішення, що відносяться до компетенції “злодія в законі” (наприклад, рішення про вбивство кого-небудь); здійснювати функції арбітра (окрім “положенців,” які можуть і повинні здійснювати ці функції в тій установі виконання покарань, регіоні, де вони поставлені на цю “посаду”).
Другою і найчисленнішою групою є “мужики.” “Мужики” займають досить відособлене становище по відношенню до інших категорій (“мастей”) засуджених. Відмінність “мужиків” від “блатних” полягає в тому, що вони можуть і повинні працювати (правда, не на всяких посадах; призначення “мужика,” з його, звичайно, власного бажання, наприклад, на посаду завгоспа