Отже, вина особи — це не тільки обов’язкова суб’єктивна озна-ка, а й важлива соціальна категорія, зміст якої визначають як харак-тер і тяжкість злочинного діяння, так і сама його наявність як тако-го. Відомо, що свідомість і воля певною мірою визначені зовнішнім середовищем, його об’єктивними умовами, проте ця залежність не є фатальною. Вона не визначає цілком асоціальну поведінку особи. У цьому головну роль виконують її свідомість і воля.

При встановленні вини та її змісту в кожному випадку слід виходити із її об’єктивного існування в реальній дійсності. Тому вина підлягає доказуванню на попередньому слідстві і в судовому розгляді на підставі аналізу всіх зібраних у справі доказів. Вона вхо-дить до змісту предмета доказування по кожній справі. Суд пізнає вину так, як він встановлює і пізнає інші факти та явища об’єктив-ної дійсності, що існують або відбуваються у зовнішньому світі поза свідомістю окремої людини чи свідомістю суддів.

Встановлення вини, її форми і виду — необхідна умова правиль-ної кваліфікації злочину. Значення вини полягає і в тому, що наше кримінальне право виходить із принципу суб’єктивного ставлен-ня за вину. Відсутність вини особи у вчиненні конкретного суспіль-но небезпечного діяння виключає суб’єктивну сторону, а відтак, склад злочину і підставу кримінальної відповідальності. Зміст вини, її форми і види істотно впливають і на визначення міри покарання за вчинене. [4, ст. 144]

Розділ 2: Умисел та його види.

2.1 Прямий умисел.

Під прямим умислом Кримінальний кодекс України розуміє таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний ха-рактер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його сус-пільно небезпечні наслідки і бажала їх настання [2 ч. 2 ст. 24].

Інтелектуальні ознаки прямо-го умислу полягають в усвідомленні суспільно небезпечного харак-теру свого діяння (дії або бездіяльності) і передбаченні його суспіль-но небезпечних наслідків. Хоча ці поняття і належать до однієї інте-лектуальної сфери психічної діяльності, але вони є різними за своїм змістом.

Свідомість суспільно небезпечного характеру діяння мі-стить у собі не тільки розуміння фактичної сторони того, що вчиня-ється, всіх обставин, що характеризують об’єктивні ознаки складу злочину, в тому числі значущість об’єкта і предмета посягання, ха-рактеру діяння, місця, часу, способу його вчинення та інших обста-вин, а й розуміння соціального значення діяння, його соціальної шкідливості.

Таким чином, законодавець вказує на три необхідні ознаки прямого умислу :

а) усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своїх дій чи бездіяльності;

б) передбачення настання суспільно небезпечного наслідку;

в) бажання, щоб такі наслідки наступили. [11, с. 58]

Перші дві ознаки навмисні (усвідомлення і передбачення) характеризують інтелектуальну, а третя (бажання) - вольову сферу психіки особи, яка скоїла злочин.

Передбачення означає, що у свідомості даної особи скла-лося певне уявлення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення тут носить конкретний характер. Осо-ба має чітке уявлення про розвиток причинного зв’язку, тобто про те, що саме від її конкретного діяння настануть або можуть настати конкретні суспільно небезпечні наслідки.

Вольова ознака прямого умислу — це бажання настан-ня передбачуваних наслідків своєї дії чи бездіяльності. Частіше за все особа прагне в цьому разі досягти якої-небудь мети, задоволь-нити ту чи іншу потребу.

Бажання настання суспільно небезпечних наслідків визначає спрямованість злочину на певний об’єкт та передбачає спрямованість дій винного. Таким чином, про бажання настання наслідків можна говорити у разі, коли наслідки:

а) є кінцевою метою злочину;

б) є проміжною метою;

в) є засобом досягнення іншої, більш віддаленої мети;

Так, 3. з метою заволодіння квартирою батьків і одержання спадщини умовив свого знайомого В. за вина-городу вбити батьків і сестру. Для реалізації злочинного наміру 3. розробив план вбивства, приготував та сховав у квартирі ніж і по-відомив В., де знаходяться гроші, якими він може заволодіти після вбивства. В. після вбивства матері не став чекати на повернення з роботи інших членів сім’ї, заволодів грошима і пішов з місця зло-чину. В цьому разі 3. і В. діяли з прямим умислом. Обидва усвідом-лювали суспільно небезпечний характер своїх дій: 3. — організацію вбивства, розробку плану реалізації злочину, підготування знаряд-дя вбивства і т.ін.; В. — нанесення смертельних ударів ножем у жит-тєво важливі органи потерпілої і заволодіння грошима. Вони усві-домлювали, що діють спільно і переслідують корисливу мету: 3. — одержання спадщини і вирішення для себе житлової проблеми, а В. — одержання грошової винагороди. 3. і В. передбачали неминучість настання смерті потерпілих за умови, що намічений план буде реа-лізований, і обидва бажали настання саме цих наслідків, пересліду-ючи при цьому кожний свою мету. [4, с.146]

2.2 Непрямий умисел.

При непрямому умислі свідомість є аналогічною свідомості в умислі прямому. І в цьому разі свідомість особи включає до себе розуміння всіх фактичних обставин, що ха-рактеризують об’єктивні ознаки конкретного складу злочину, в тому числі характеру і значення об’єкта і предмета посягання, характеру дії і бездіяльності, а також місця, часу, способу їх вчинення та ін. Вона також містить розуміння суспільної небезпечності, шкідливості свого діяння і його наслідків.

Передбачення при