За часом виникнення і формування відріз-няють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово. У більшості випадків кваліфікація злочину не залежить від часу виник-нення умислу, проте КК України відомі злочини, суб’єктивна сторона і харак-тер суспільної небезпечності яких фактично визначаються умислом, що виник раптово. Це передбачено ст. 116 (умисне вбивство, вчине-не в стані сильного душевного хвилювання) або ст. 123 (умисне тяж-ке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хви-лювання).

При заздалегідь обдуманому умислі мотив і мета вчинити злочин і його безпосередня реалізація виокремлені між собою певним про-міжком часу, протягом якого винний розробляє план вчинення зло-чину, обмірковує його деталі, обирає спосіб, час і місце вчинення. Подібні обставини звичайно свідчать про підвищену антисоціальність суб’єкта. Тому, незважаючи на те що час виникнення умислу в біль-шості умисних злочинів не має значення, його необхідно враховува-ти при призначенні покарання. Тим більше, що при заздалегідь обду-маному умислі часто вчиняються такі особливо тяжкі злочини, як вбивство, розбійні напади, бандитизм, викрадення майна в особливо великих розмірах, контрабанда, вимагання та ін. [4, с.151]

Важливою рисою умислу, що виник раптово, є його швидкоплин-ність, тобто раптова поява, поєднана з негайною реалізацією зовні. Злочин тут вчиняється особою відразу з виникненням умислу. Час-тіше за все приводом до цього є протиправні дії самого потерпіло-го, внаслідок чого така ситуація розглядається як обставина, що пом’якшує покарання (п.7 ст. 66 КК України). В окремих випадках, як уже за-значалося, наявність умислу, що виник раптово, визначає утворен-ня складів злочинів з пом’якшуючими обставинами (статті 116 і 123 КК України). Проте така оцінка не є наслідком лише раптовості виникнення умислу. Вирішальне значення тут мають протиправні дії або тяжка образа з боку потерпілого, що ініціюють (провокують) умисел і ле-жать в основі його виникнення. Однак оцінка умислу, що виник ра-птово, в усіх випадках як менш небезпечного в порівнянні із зазда-легідь обдуманим була б помилковою. Так, вбивство з хуліганських мотивів навіть при наявності умислу, що виник раптово, обгрунто-вано визнається вбивством при обставинах, що обтяжують покаран-ня (п. 7 ч.2 ст. 115 КК України). А вбивство з ревнощів або вбивство із жало-щів до тяжко хворого, що відчуває тяжкі муки, навіть при заздале-гідь обдуманому умислі розглядається як просте умисне вбивство (ч.і ст.115 КК України). Така оцінка є справедливою. Формування умислу в подібній ситуації поєднане зі складною боротьбою почуттів, важки-ми переживаннями, приниженнями і сумнівами. Тому в кожному конкретному випадку вчинення злочину необхідний всебічний ана-ліз усіх обставин виникнення і формування умислу.

Залежно від спрямованості і ступеня конк-ретизації бажаних наслідків умисел прийнято розмежовувати на визначений (конкретизований) і невизначений (неконкретизований).

Визначений умисел характеризується чіткою конкретизацією наслідків діяння в передбаченні винного. Суб’єкт тут передбачає конкретні наслідки і бажає їх або свідомо допускає. Наприклад, осо-ба бажає викрасти гроші із каси магазину. Тут вона має чітке уявлен-ня про характер наслідків. Водночас конкретизацію наслідків не можна зводити в усіх випадках до чітко формальних параметрів. Діапазон їх відносно широкий. Саме тому визначений умисел в од-них випадках може бути простим, коли винний передбачає і бажає настання одного конкретизованого наслідку, досягнення певної мети, наприклад, смерті потерпілого при пострілі впритул, або альтернативним, коли особа передбачає і однаково бажає або свідомо допу-скає настання одного із двох чи більшого числа, але індивідуально визначених наслідків, Так, при заподіянні проникаючого ножового поранення грудної клітини потерпілого винний однаковою мірою передбачає і бажає настання смерті потерпілого або заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження.

Невизначений умисел відрізняється від альтернативного визна-ченого умислу тим, що при передбаченні можливості настання шкі-дливих наслідків тут відсутня їх індивідуальна визначеність. У особи немає чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків. Суб’єкт у цьому разі бажає або свідомо допускає настання шкідли-вих наслідків тим чи іншим інтересам, але про те, якою фактично буде ця шкода, не має чіткого уявлення. Так, при нанесенні ударів кулаком винний не передбачає, які саме тілесні ушкодження будуть заподіяні потерпілому: легкі, середньої тяжкості або навіть тяжкі. Але у подібних випадках він передбачає спричинення будь-якого за ступенем тяжкості тілесного ушкодження потерпілому і бажає або свідомо допускає його настання. Злочин у таких випадках кваліфі-кується за фактично заподіяними наслідками.

Розглянуті види умислу впливають або на кваліфікацію злочи-ну, або на ступінь його суспільної небезпечності, і тому повинні вра-ховуватися при призначенні покарання. [4 с.152]

Розділ 3: Необережність та її види.

3.1 Поняття необережності як форми вини.

Особливою формою психічного ставлення особи до злочинних наслідків є необережність.

Дудник Н.А. не поділяє думки деяких юристів щодо меншої суспільної небезпеки (щодо наслідків) злочину вчиненого з необережності, хоча згоден з думкою про меншу суспільну небезпечність особи такого винного. [9, с.78] Коло складів необережних злочинів, визначених законом, значно вужче порівняно з навмисними. При вчиненні злочину з необережності акцент переставляється на суспільно небезпечний наслідок і відношення винного саме до цього наслідку.

На відміну від умисних злочинів, при скоєнні яких злочинний наслідок свідомо завдається суб’єктом і, отже, спостерігається певна пропорційність між “злою волею” (тобто ступенем моральної зіпсованості) злочинця та тяжкістю нанесеної ним шкоди, при необережності такої пропорційності немає. При злочинній необережності характер нанесеної шкоди визначається не стільки ступенем моральної зіпсованості особи,