й володільцем продукції, яка перебуває у трубопроводі11) Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер. – 1999. – 173.).
У ЦК України (статті 358—368)11) Цивільний кодекс України. – Ужгород. – “ІВА”. – 1998.) визначено загальні норми щодо договорів про перевезення пасажирів і вантажів. Детальніше умови перевезення пасажирів, вантажів і багажу та відповідальність сторін за цими перевезеннями регулюють статути (кодекси) окремих видів транспорту та правила, прий-няті у встановленому порядку. Зокрема, на залізничному транспорті діє Статут залізниць України, затверджений по-становою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р.22) Статут залізниць України, затверджений по-становою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. // Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України”.– Вип.8.), на річковому — Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р.33) Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. // Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України”.– Вип.8.), на морському — Кодекс торговельного мореплавст-ва України (далі КТМ), затверджений Верховною Радою України 9 груд-ня 1994 р.44) Кодекс торговельного мореплавст-ва України (далі КТМ), затверджений Верховною Радою України 9 груд-ня 1994 р.// Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України”.– Вип.8.), на повітряному — Повітряний кодекс України, за-тверджений Верховною Радою України 4 травня 1993 р55) Повітряний кодекс України, за-тверджений Верховною Радою України 4 травня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 25. - Ст.274.). Умови перевезення пасажирів, вантажів та багажу автомо-більним транспортом і відповідальність сторін за ці переве-зення визначаються нормативними актами України, зокрема Статутом автомобільного транспорту України, затвердженим Радою Міністрів УРСР 27 червня 1969 р66) Статут автомобільного транспорту України, затверджений Радою Міністрів УРСР 27 червня 1969 р . // Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України”.– Вип.8.).
Згідно зі статутами (кодексами) розробляються та затвер-джуються правила перевезення на окремих видах транспор-ту, а також у змішаному сполученні.
РОЗДІЛ ІІ Зміст, укладення та оформлення договорів про перевезення вантажів
У ЦК України (ст. 358) окремо дається ви-значення договору про перевезення вантажу. За договором про перевезення вантажу, транспортна організація (перевіз-ник) зобов'язується доставити ввірений їй відправником ван-таж до пункту призначення І видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'я-зується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
При аналізі договору перевезення вантажів як юридичного факту слід з’ясувати ті ознаки, які допомагають зрозуміти сутність зобов’язання.
Слід зауважити, що цей договір – двостороння угода, оскільки для її виникнення необхідні зустрічні волевиявлення двох сторін, зокрема, одна сторона (вантажовідправник) виявляє свою волю на переміщення вантажу до певного місця призначення, інша сторона (перевізник) погоджується здійснити таке перевезення.
За своїм змістом договір перевезення вантажів є двостороннім, тобто права і обов’язки покладені на обидві сторони зобов’язання, що виникло з цього договору. Із цього випливає ще одна характеристика договору перевезення вантажів як оплатної угоди: кожна сторона за виконання нею певної дії здобуває право вимагати від іншої сторони виконання зустрічної дії. Так, вантажовідправник, передаючи вантаж транспортній організації, має право вимагати від останньої перевезення цього вантажу відповідно до умов договору, транспортна організація, у свою чергу, має право вимагати сплати за таке перевезення певної грошової суми.
Проте досягнення угоди між сторонами про перевезення вантажу недостатньо для того, аби вважати договір укладеним.
Аналіз поданого вище легального визначення договору перевезення дає підстави стверджувати, що договір перевезення вантажів є реальною угодою, тобто для її укладення, поряд із згодою сторін, необхідне фактичне вчинення дій, зокрема перевезення вантажу. Перевізник зобов’язується доставити і передати вантажоодержувачу ввірений йому вантаж, який йому вручив вантажовідправник. Обов’язок перевезти вантаж може виникнути, незважаючи на досягнуту сторонами угоду, якщо вантаж не буде передано транспортній організації.
Однак у юридичній літературі зазначається, що твердження про те, що договором перевезення вантажів є реальними угодами, - це загальне правило, яке має свої винятки. В теорії та практиці прийнято вважати договір перевезення вантажів автомобільним транспортом, а також чартер (договір, що передбачає умову надання для перевезення всього судна або його частини) на морському, повітряному транспорті консенсуальними угодами, тобто такими, які виникають з моменту досягнення згоди сторін про перевезення, а не з моменту, коли відправник передав вантаж перевізнику11) Иоофе О.С. Обязательное право. – М.: Юрид. лит. – 1975. – С. 561. ).
Проте, на думку О. Дозорець, віднесення договору перевезення вантажів до групи реальних або консенсуальних угод не може здійснюватися за ознакою видів транспорту, щодо яких договори укладаються. Підставою поділу угод на реальні та консенсуальні є момент виникнення угоди, а відтак і момент виникнення прана вимоги до зобов'язаної сторони. Відповідно до консенсуальної угоди кожна із сторін одразу після укладення договору має право вимагати від іншої сторони виконання нею свого обов'язку за договором.
Інакше будуються відносини у реальних уго-дах, якою, зокрема, є договір перевезення ван-тажу. Вантажовідправник не зможе вимагати від перевізника здійснити перевезення вантажу раніше, ніж він передасть вантаж. Крім того, виникає потреба визначити, які наслідки виник-нуть у випадку, якщо, незважаючи на досягнен-ня між сторонами угоди на здійснення конкрет-ного перевезення, вантажовідправник не пере-дасть перевізнику вантаж. Звичайно, неможливим виявляється висувати до вантажовідправника вимоги про передавання вантажу, ґрунтуючи їх на досягнутій угоді, адже договір у такому разі має бути визнаний неукладеним.
Справедливою є висловлена М. Брагінським думка про те, що контрагенти не можуть за влас-ною ініціативою трансформувати договір, який