Особливу увагу слід приділити договору морського перевезення.

Досліджуючи цей договір, учені відносили до предмета дослідження як перевезення, які здійснюються за т коносаментами, рейсовими чартерами, так і договори фрахтування не укомплектованих екі-пажем суден на певний час (тайм-чартер). Відзначаючи наявність у договорі тайм-чартеру ознак договору оренди судна з метою переве-зення вантажів, дослідники (А. Кейлін, П. Самойлович, М. Тарасов), однак, розглядали його як договір морського перевезення22) Кейлин Л.Д. Транспортное право СССР и капиталистических стран. – М.: Юрид. лит. – 1958. – С. 8-9, Самойлович П.Д. Договор морской перевозки по советскому праву. – М.: Юрид.лит. – 1952. – с. 17-19, ТарасовМ.А. Договор перевозки. – Ростов н/Д. – 1965. – С. 110.).

Це було певною мірою виправдано нормами чинного на той час законодавства. Так, у Кодексі торгового мореплавства СРСР, затвердженому ЦВК і РНК СРСР 14 червня 1929 р. 33) Кодекс торгового мореплавства СССР. // Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України”.– Вип.8.) норми, що регулювали договір тайм-чартеру, містилися у гл. V — про договори морського перевезення.

При цьому договір морського перевезення вантажів за коносаментами має всі ознаки реальної угоди, договори рейсового чартеру, тайм-чартеру відносять до консенсуальних угод.

Пізніше дослідники дедалі більше схилялися до думки, що тайм-чартер не є договором мор-ського перевезення, а с договором найму судна (13, с. 51]. Це, на нашу думку, не зовсім точно відповідає правовій суті цього договору. Визнати тайм-чартер договором майнового найму можна було б тільки тоді, коли відповідно до угоди сто-рін транспортний засіб і передається у користування одній з них без обслуговуючого персоналу, інакше таке визнання суперечило б сутності найму само майна, а не чого-небудь іншого (2, с. 584]11) Иоффе О.С. Обязательное право. – М.: Юрид.лит. – 1975. – С. 584.). Найближче до договору майнового найму стоїть бсрбоут-чартер — договір фрахтування морсь-кого судна, не спорядженого і не укомплекто-ваного екіпажем (ст. 203 КТМ України).

Серед договорів морського перевезення ванта-жів тепер називаються лише два види: 1) договір морського перевезення вантажів за коносаментом; 2) договір морського перевезення за рейсовим чартером. Причому перший дослідники називають реальною угодою, другий — консенсуальною.

Перевезення вантажів за коносаментами практикується при регулярних плаваннях без надання під завантаження всього судна або йо-го визначеної частини, коли на судні відправ-ляють вантаж багатьох вантажоодержувачів. За рейсовими чартерами здійснюється перевезення вантажів, якщо договір перевезення передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень. Викладене вище знайшло своє відображення у чинному законодавстві України. Глава 2 КТМ України, котра має назву «Договір морського пе-ревезення вантажу», регулює відносни, що вини-кають при перевезенні вантажів за рейсовими чар-терами і коносаментами. Причому рейсовий чартер повинен містити умови надання під завантаження судна чи його частини (ст. 134 КТМ України), що свідчить про те, що такий договір має бути укла-дений до моменту передавання вантажу і має ознаки консенсуальної угоди. Перевезення ж ван-тажів за коносаментом не передбачає умов, які потребують надання транспортних засобів, сам коносамент видається відправнику після при-ймання вантажу до перевезення (ст. 137 КТМ України). Отже, договір морського перевезення вантажу за коносаментом є реальною угодою22) Дозорець О. Договір перевезення вантажу різними видами транспорту: правова характеристика // Підприємництво, господарство і право. - № 7. – С. 22).

Не піддаючи сумніву положення про те, що договір, який оформляється рейсовим чартером, є консенсуальною угодою, необхідно з'ясувати питання віднесення його до договорів перевезення вантажів.

За договором морського перевезення вантажу (ст. 133 КТМ України) перевізник зобов'язаний перевезти ввірений йому вантаж (що відповідає загальному визначенню договору перевезен-ня вантажу, яке міститься у ст. 358 ЦК України).

Проте за рейсовим чартером перевізник зобо-в'язується надати вантажовідправнику транспорт-ний засіб (або його частину) і перевезти вантаж, який йому буде вручено. Такий висновок можна зробити з аналізу норми, що міститься у ст. 134 КТМ України. Таким чином, норма ст. 134 вступає у суперечність із нормою ст. 133 КТМ України в якій міститься загальне визначення договору морського перевезення вантажу.

Уникнути подібної суперечності вдалося законодавцям Росії. Стаття 115 КТМ Російської Фе-дерації містить таке визначення договору морсько-го перевезення: «за договором морського пере-везення вантажу перевізник зобов'язується до-ставити вантаж, який йому передала або передасть відправник, у порт призначення і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (далі — одержувач), а відправник або фрахту-вальник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (фрахт).

Проте, незважаючи на те, що відповідно до запропонованої у КТМ РФ моделі договору пере-везення вантажу перевізник зобов'язується переве-зти вантаж, який йому передасть у майбутньому вантажовідправник, право вимагати від перевізни-ка виконання цього обов'язку не знайде правового забезпечення доти, доки вантажовідправник не передасть вантаж.

Отже, побудова договору перевезення ванта-жів за моделлю конесенсуальної угоди, на думку О. Дозорець, є невиправданою11) Дозорець О. Договір перевезення вантажу різними видами транспорту: правова характеристика // Підприємництво, господарство і право. - № 7. – С. 22.).

Для того щоб довести наявність існування між сторонами договору морського перевезення ванта-жів, у будь-якому випадку необхідно буде встано-вити не лише факт досягнення сторонами угоди (збігання волі сторін) щодо такого перевезення, а й факт передачі вантажу перевізнику. Саме коносамент поєднує у собі ці дві функції: по-перше,