діючому законодавстві (так як і в юридичній науці) не склалося єдиної системи особистих немайнових прав. У силу цього вона розподіляє їх за наступною схемою: спочатку виділяються такі види особистих немайнових прав, як право на особисту недоторканість, право громадянина на ім’я і право юридичної особи на найменування право громадян на вибір місця проживання і право на вибір роду діяльності. Потім виділяється окремий інститут цивільно-правової охорони особистого життя. Ядро цього інституту суб’єктивне права на охорону особистого життя, яке складається із двох груп взаємопов’язаних повноважень. Перша група має своєю функцією здійснення охорони недоторканості особистого життя громадян (право на недоторканість житла, право на недоторканість засобів особистого спілкування, право на недоторканість особистої інформації), а друга – охорону таємниці цього життя (таємниця усиновлення, лікувальна таємниця, банківська таємниця, адвокатська таємниця). Особливо виділяється також інститут цивільно-правового захисту честі та гідності. Виділення таких неоднозначних структурних частин на основі добровільновибраного критерію навряд чи може претендувати на наукову обґрунтовану систему цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин.
По-іншому класифікує особисті немайнові права Г.П. Савичев. Він виділяє три групи особистих немайнових прав: права, пов’язані із самою особою – носієм прав, права, які обумовлені суспільним устроєм, його принципами та ідеалами; права, які набуті громадянином чи юридичною особою. Достоїнство даної класифікації у тому, що в її основі лежить єдиний критерій. Проте вона не враховує у повній мірі особливості цивільно-правового регулювання окремих видів особистих немайнових відносин. Так, в групу особистих немайнових прав, яке набуте громадянином чи юридичною особою, Г.П. Савичев включає і право на авторське ім’я та право на власне зображення. Разом з тим характер цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин, які виникають з приводу авторського імені, значно відрізняється від правового регулювання особистих немайнових відносин з проводу зображення громадян. І навпаки, такі немайнові права, як право на ім’я, право на авторське ім’я, опинилося у різних класифікаційних групах. Перше – у групі прав, пов’язаних з особистістю – носіїв цих прав, а друге – у групі прав, які набуті громадянином чи юридичною особою. Разом з тим зміст особистих немайнових відносин, які виникають і в першому та другому випадках, такий, що пропонує у багато чому схожі між собою за характером правові норми їх опосередкування. До того ж, як вважає Н.Д. Єгоров, навряд чи правильно розглядати право на авторське ім’я як особисте немайнове право, не пов’язано з майновими.
Більш доцільною виглядає класифікація особистих немайнових прав, яка запропонована В.Л. Слесаревим. Він виділяє наступні три групи особистих немайнових прав: право на охорону особистої свободи і недоторканості, право на охорону недоторканості сфери особистого життя і право на охорону духовних цінностей, які індивідуалізують особистість. Ця класифікація може бути покладена в основу структурної диференціації цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин. Проте найменування правових інститутів, які виділяються на основі цієї класифікації, повинно орієнтуватися не на захист особистих немайнових прав, а на наділення громадян та організацій відповідними немайновими правами, які, як і будь-які особисті суб’єктивні права, захищаються відповідними їх природі способами.
Із врахуванням вищеназваного, Н.Д. Егоров виділив три правових інститутів: право на немайнові блага, які втілені у самій особі, право на особисту недоторканість і свободу; право на недоторканість особистого життя [13]1 1) [13] Егоров Н.Д. Гражданско-правовое регулирование общественных отношений: единство и дифференциация. – Л.: изд-во Ленинградского ун-та. – 1988. – С. 127-128.
.
В проекті нового Цивільного Кодексу особисті немайнові права фізичної особи поділенні на дві групи: ті, що забезпечують природне існування фізичної особи, і ті, що забезпечують її соціальне буття [18]2 2) [18] Проект нового Цивільного кодексу України //Українське право. – 1996. – Ч1.. – С. 84..
Отже, існують декілька класифікацій особистих немайнових прав громадян, що зумовлено відсутність законодавчого їх закріплення. Необхідно на законодавчому рівні закріпити їх градацію із врахуванням окремих зауважень вчених. Необхідно у системі особистих немайнових прав виділити таке важливе право як недоторканість особистого життя громадян.
РОЗДІЛ ІІ Недоторканість особистого життя громадян. Загальна характеристика даного інституту
Особисте життя людини є неповторним, самобутнім, різноманітним за формами і змістом. Це один з елементів її свободи. Закон надає право на таку свободу, покликаний створити юридичні перешкоди для будь-якого вторгнення у заборонну сферу особистого життя. Особисте життя тісно пов’язане з суспільством. На їх зіткненні виникає досить широка “контактна зона”, що, як і суто особисте життя, охоплюється цивільно-правовим регулюванням. Інститут на недоторканість особистого життя громадян ще структурно не визначений у цивільному законодавстві [21]1 1) [21] Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі. – 1997. – С.412. Він спирається на Конституцію України, в якій записано, що особисте життя громадян охороняється законом (стаття 32) [1]2 2) [1] Конституція України //Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст.. 141..
Право на особисту недоторканість є одним із найважливіших прав людини. Воно неодноразово проголошувалося та закріплювалося міжнародним співтовариством у різних міжнародно-правових документах. Зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 р., Міжнародному пакті про громадські та політичні права1966 р, Європейській конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 р. Відповідно до цього права ніхто не може бути заарештований або затриманий, триматися під вартою інакше, ніж за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Індивідуальна свобода – це одне