Недоторканість – це якість, невід’ємна від особи. Є кілька поглядів на недоторканість особи. І.Є. Фабер під недоторканістю особи розуміє суб’єктивне право громадянина, яке складається з багатьох правомочностей, що забезпечують фізичну (тілесну) та моральну недоторканість людини, свободу її самовизначення. Л.А. Григорян вважає, що недоторканість особи полягає в захисті людини не тільки від незаконних та необґрунтованих арештів і затримань, але й взагалі від усіляких неправомірних посягань на її свободу, життя, здоров’я, майно, честь та гідність. Недоторканість особи – це забезпечення всіх виявів свободи за умови її правомірної поведінки.

Ю.А. Олійник визначає конституційне право на особисту недоторканість як особисте суб’єктивне право українських громадян, яке гарантує їх свободу від протиправних посягань на життя, здоров’я, індивідуальну безпеку з боку кого б то не було, не допускає незаконних і безпідставних дій посадових осіб державних органів та громадських організацій щодо особистої недоторканості при виконанні ними своїх обов’язків і надає можливість відновлення порушеного права [15]1 1) [15] Олійник А.Ю. Деякі питання забезпечення органами внутрішніх справ недоторканості особи / Проблеми правознавства. – К., 1991. – С. 12-15..

В. Олійник у своїй статті “Конституційне право на свободу та особисту недоторканість: поняття та характерні риси” зазначає такі основні риси права на недоторканість особистого життя громадян: а) право індивідуальних суб’єктів; б) основне конституційне право; в) право, що гарантує особисту недоторканість; г) характерне для кожної людини і громадянина; д) належить їм від народження; е) не допускає протиправних арештів і затримань та інших примусових заходів у кримінальному та адміністративному порядку, пов’язаних з обмеженням особистої свободи; є) забезпечується державними органами і органами місцевого самоврядування; ж) створює можливість відшкодування збитків і відтворення порушеного права [16]2 2) [16] Олійник В. Конституційне право на свободу та особисту недоторканість: поняття та характерні риси / Право України. – 2000. - №12. – С.33..

Отже, право на недоторканість особистого життя громадян є предметом правового регулювання конституційного права, кримінально-процесуального права та інших галузей права. Важливим цей інститут є і для цивільного права. Проте у цивільному законодавстві України майже відсутні не тільки регулюючі, а й охоронні норми інституту права на недоторканість особистого життя. Окремі сторони особистого життя, як вже було зазначено, захищаються нормами адміністративного, сімейного, кримінального та іншими галузями права. Наприклад, медичні працівники не мають право розголошувати відомості про захворювання, сімейні та інтимні сторони життя пацієнтів, що стали їм відомими у зв’язку з виконанням професійних обов’язків. За порушення таємниці усиновлення, листування, недоторканості житла встановлено кримінальну відповідальність. Діючі норми різних галузей законодавства щодо захисту особистого життя не мають достатнього впливу на регулюючі відносин. У цивільному праві необхідно запровадити спеціальні санкції за порушення суб’єктивних прав громадян на недоторканість житла, особисту документацію, таємницю особистого життя, спілкування [21]1 1) [21] Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі. – 1997. – С.412.

Недоторканість особистого життя громадян містить комплексний характер, який полягає у тому, що до даного інституту входять ряд окремих видів прав: право громадян на недоторканість житла, право громадян на особисту документацію, право громадян на таємницю особистого життя, право громадян на таємницю особистого спілкування. Аналіз даних прав допоможе глибше розкрити природу недоторканості особистих прав громадян.

РОЗДІЛ ІII Види цивільних прав громадян у відносинах з приводу недоторканості особистого життя громадян

Право громадян на недоторканість житла ґрунтується на конституції України (ст. 30), у якій записано, що ніхто немає права без вмотивованого рішення увійти до житла проти волі осіб, які проживають у ньому. Право на недоторканість житла визначається як особисте немайнове право, відповідно до якого управомочена особа може діяти у своєму житті за своїм розсудом і перешкоджати будь-яким спробам вторгнення у нього поза волею осіб, які там проживають, крім випадків, прямо зазначених у законі. Здійснення цього права має відповідати ст.5 ЦК України, в якій встановле-но правила здійснення цивільних прав. Праву на недоторканість житла відповідає обов'язок третіх осіб не втручатися у сферу прояву індивідуальних форм життєдіяльності особи в її житлі. Це означає, що ніхто не вправі вказувати громадянину, як він має поводитися у своєму житлі, як організовувати свій побут, тощо. Закон встановлює ряд винятків, коли можливе проникнення у житло третіх осіб поза волею громадянина, який там проживає: пожежа, вибух газу, профілактичні роботи по контролю за газовим обладнанням, обшук за постановою прокурора або за рішенням суду та інші [21]1 1) [21] Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі. – 1997. – С.412-413..

Право на особисту документацію дає громадянину змогу перешкодити третім особам доступ до особистої документації. Цьому праву відповідає обов'язок оточуючих осіб утримуватися від отримання інформації, що міститься в його особистій документації. Таку інформацію можна дістати лише за згодою громадянина, за винятком випадків, встановлених законом. Розглядуване право дає людині свободу у створенні, веденні та накопиченні особистих документів.

Право громадянина на особисту документацію необхідно відрізняти від авторського права на листи, щоденники, нотатки, помітки та інші документи, що спеціально вказується у цивільних кодексах деяких держав. Авторське право не встановлює заборони третім особам знайомитися зі змістом твору, що міститься у листах, щоденниках тощо. Воно лише визнає громадянина автором твору, забороняє третім особам публікувати, відтворювати або розповсюджувати твори, що містяться у названих документах.