Це передбачено статтею 8 Закону України «Про нотаріат» [7]3 3) [7] Закон України “Про нотаріат” // Відомості Верховної Ради. – 1993. - N 39. - Ст.383.. Довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються тільки громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. На письмову вимогу суду, арбітражного суду, прокуратури, органів дізнання і слідства довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються у зв'язку з кримінальними, цивільними або господарськими справами, що знаходяться у їх провадженні. Довідки про заповіти видаються тільки після смерті заповідача. Обов'язок дотримання таємниці вчинюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків. Порушення професійної таємниці, як передбачено статтею 12 цього ж Закону, може бути підставою для анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
Таємниця відомостей по операціях, рахунках та вкладах своїх клієнтів і кореспондентів (банківська таємниця) гарантується Законом України «Про банки і банківську діяльність»[9]1 1) [9] Закон України “Про банки і банківську діяльність” // Відомості Верховної Ради – 2001. - N 5-6. - Ст.30.
від 07.12.2000 р. Довідки щодо рахунків і вкладів громадян видаються, крім самих клієнтів та їх представників, тільки судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ у справах (кримінальних, оперативно-розшукових тощо), що знаходяться в їх провадженні, а в разі смерті клієнтів, — крім зазначених, особам, вказаним банку власником рахунку в заповідальному розпорядженні, і державним нотаріальним конторам по справах спадщини, що знаходяться на розгляді, а також іноземним консульським установам.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» [4]22) [4] Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” // Відомості Верховної Ради – 1991. - N 25. - Ст.283.
в Україні захищається і таємниця сповіді. Ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих.
На нашу думку, відповідні доповнення щодо заборони допиту священнослужителів про обставини, які стали їм відомі під час сповіді, мають бути внесені до статті 70 КПК України, якою визначаються обов'язки свідка. Крім того, повинна бути встановлена юридична відповідальність за порушення цих вимог закону. Таким чином, відповідно до законодавства України ніхто не має права видавати навіть суду, органам прокуратури, слідства чи дізнання відомості, що становлять адвокатську таємницю, таємницю усиновлення, таємницю сповіді (до речі, у статті 28 проекту Конституції України в редакції від 26 жовтня 1993 р. було прямо зазначено: «Забороняється вимагати від священнослужителів відомості, одержані ними при сповіді віруючих») [14]1 1) [14] Конституція України: Офіційний текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навчальний посібник / Авт.-упоряд. М.І. Хавронюк. – К.: Парламентське вид-во: 1999. – С. 401-402..
Проте у цивільному законодавстві відсутні також специфічні заходи захисту права громадянина на таємницю особистого життя, у тому числі й цивільні санкції до правопорушника.
Право громадян на таємницю особистого спілкування означає, що жоден поза волею управомоченої особи не може ознайомитись з листуванням, телеграфними повідомленнями, телефонними розмовами. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом з метою запобігти злочинові з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Конституційне положення (ст.54) про охорону закону таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень треба ще детально конкретизувати у цивільному законодавстві. Так, наприклад, об'єктом таємниці спілкування повинні стати не лише зміст листів, повідомлень та розмов, а й сам факт, час та суб'єкти спілкування [21]2 2) [21] Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі. – 1997. – С.414..
Отже, недоторканість особистого життя громадян є комплексним правом, яке є предметом регулювання цивільного права. Дане право містить у собі ряд прав, таких як право громадян на недоторканість житла, право на особисту документацію, право громадян на таємницю особистого життя, право громадян на таємницю особистого спілкування. Ці права спрямовані на забезпечення нормального розвитку людини у суспільстві, що є передумовою для розвитку ринкових відносин.
ВИСНОВКИ
Отже, одним із предметів правового регулювання цивільного права, відповідно до ст.. 1 Цивільного кодексу, є особисті немайнові відносини, а також інші особисті немайнові відносини у випадках, спеціально передбачених законом. Тобто дані відносини регулюються нинішнім цивільним правом у винятковому порядку. Проте сьогодні духовні цінності якості індивідів набувають вирішального значення, підвищується цінність духовної основи, а тому постає питання про усунення обмежень у регулюванні особистих немайнових відносин, не зв’язаних з майновими.
Особисті немайнові права – це права, які утворюються у духовній сфері життя суспільства, не мають особистий характер і носії цих прав є уповноваженими особами, а всі інші, стосовно нього і з приводу цих прав – зобов’язані особи, тобто мають ще й абсолютний характер.
Одним із видів особистих немайнових прав є право на особисту недоторканість життя громадян. Інститут на недоторканість особистого життя громадян ще структурно не визначений у цивільному законодавстві. Він спирається на Конституцію України, в якій записано, що особисте життя громадян охороняється законом (стаття 32).У цивільному законодавстві України майже відсутні не тільки регулюючі, а й охоронні норми інституту права на недоторканість особистого життя.
Недоторканість особистого життя громадян містить комплексний характер, який полягає у тому, що до даного інституту входять ряд окремих видів прав: право громадян на недоторканість житла, право громадян на особисту документацію, право громадян на таємницю особистого життя,