Таким чином, в поняттях виробничих, матеріальних, економічних і майнових відносин з різних сторін відображені одні і ті ж суспільні відносини, що виникають в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.

Слід зазначити, що далеко не всі майнові відносини входять в предмет цивільного права. В літературі пропонуються різні критерії, що дозволяють відмежувати майнові відносини, регульовані нормами цивільного права, від майнових відносин, що входять в предмет інших галузей права. Так, З. Братусь стверджує, що специфічною ознакою майнових відносин, які входять в предмет цивільного права, є майнова самостійність їх суб’єктів. З. Алексєєв — в майнова і розпорядча самостійність учасників майнових відносин. В. Дозорцев як такий критерій використовує ознаку відособленого в обороті майна. Ю.Толстой вважає, що ознакою виступає рівність учасників майнових відносин. Для викладених вище позицій характерна одна загальна особливість: як основна ознака цивільного права в них використовуються властивості не самих суспільних відносин, а їх учасників або майна, з приводу якого виникають ці відносини. Тим часом специфічна ознака (становище) учасників майнових відносин визначається характером цих відносин, а не навпаки. Тому становище учасників суспільних відносин, залежить від особливостей тих майнових відносин, в які вони вступають.

Поняття цивільних правовідносин як виду суспільних відносин, врегульованих нормою цивільного права, також підходить і до особистих немайнових правовідносин. Включення останніх в предмет цивільного права обгрунтовується по-різному. Одні автори вважають, що особисті немайнові відносини регулюються цивільним правом через їх зв’язаність з майновими відносинами. Проте зв’язаність різних суспільних відносин не означає їх однорідності і сама по собі не служить підставою для включення вказаних відносин в предмет однієї і тієї ж галузі права. Суспільні відносини можуть бути нерозривно пов’язані і входити в предмети різних галузей права. Так, відносини, що виникають з приводу надання громадянам житлової площі виконкомами місцевих рад, і відносини найму житлових приміщень нерозривно пов’язані між собою. Проте належать вони різним галузям права: адміністративному і цивільному. Навпаки, між даруванням і контрактацією сільськогосподарської продукції немає видимого зв’язку, проте вони входять в предмет однієї і тієї ж галузі цивільного права.[5, с. 34]

Суспільні відносини, які входять в предмет цивільного права, регулюються методом юридичної рівності сторін. Типовою для цивільного права підставою виникнення правовідносин є договір. Це відображається і на характері цивільних правовідносин. Найістотнішою межею цивільних правовідносин є рівність їх сторін, їх юридична незалежність один від одного. Жодна із сторін в цивільних правовідносинах не може керувати іншою стороною і диктувати їй свої умови тільки через займане нею положення. Якщо уповноважена в цивільних правовідносинах сторона має право вимагати певної поведінки від зобов’язаної особи, то тільки через існуючий між ними договір або пряму вказівку закону. Так, замовник має право вимагати від підрядника виконати роботу, але виключно ту роботу, яку останній відповідно до укладеного договору погодився виконати. Навіть в тих випадках, коли цивільне правовідношення встановлюється поза бажанням його учасників, останні також знаходяться в юридично рівному становищі. Наприклад, у випадку спричинення шкоди деліктне зобов’язання часто виникає незалежно від бажання винної особи. Проте і в цих цивільних правовідносинах сторони знаходяться в юридично рівному становищі і підкоряються тільки закону.

Юридична рівність сторін є невід’ємною властивістю цивільних правовідносин. У випадку втрати цієї властивості змінюється і природа правовідносин. З цивільних вони перетворюються на інші правовідносини. Так, придбавши квартиру у місцевої адміністрації, громадянин вступає в цивільні правовідносини і знаходиться в юридично рівному з адміністрацією становищі. Проте ситуація змінюється, якщо місцева адміністрація розподіляє житло між громадянами, які постраждали від землетрусу. У цих правовідносинах вона виступає вже як орган, що володіє владними повноваженнями по відношенню до громадянина, що виключає юридичну рівність сторін. Тому дані правовідносини по своїй юридичній природі є не цивільно-правовими, а адміністративними.

Виходячи зі сказаного вище, можна окреслити такі особливості цивільно-правових відносин:

а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права;

б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю;

в) суб’єктивні права та обов’язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.

Отже, цивільно-правові відносини — це майнові та особисті немайнові відносини (врегульовані нормами сучасного цивільного права між майнова відокремленими, юридична рівними учасниками, що є носіями суб’єктивних цивільних прав та обов’язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примуcу.

Таким чином, у визначенні відображено загальні ознаки правових відносин (виникнення на підставі правових норм, належність учасникам відносин суб’єктивних прав та обов’язків, можливість застосування засобів державного примусу). В ньому також показано особливості цивільно-правових відносин (групи суспільних відносин, які набувають вигляду цивільно-правових, майнова відокремленість і юридична рівність учасників, посилання на юридичні факти як підставу виникнення, зміни та припинення суб’єктивних