Більш чітке уявлення про цивільні правовідносини виникає тоді, коли вони розглядаються не тільки як єдине ціле, але і у вигляді окремих його структурних елементів, до числа яких відносяться зміст, форма, суб’єкти і об’єкти правовідносин.

РОЗДІЛ 2: Елементи цивільно-правових відносин.

2.1 Суб’єкти цивільно-правових відносин.

Фізичні і юридичні особи вступають у різні цивільно-правові відносини. У них мають брати участь принаймні дві особи, бо це відносини між людьми (відношен-ня людини до речі не є правовим). Особи, які є учасниками цивільно-правових відносин, називаються суб’єктами. Суб’єкт цивільно-правових відносин, якому належить право, називається активним суб’єктом, або суб’єктом права. Суб’-єкт цивільних відносин, на якого покладено обов’язок, називається пасивним суб’єктом, або суб’єктом обов’язку. Проте таких цивільно-правових відносин, у яких є лише суб’єкт права і лише суб’єкт обов’язку, дуже мало. Як правило, в цивільно-правових відносинах кожен з учасників має суб’єктивні права і несе суб’єктивні обов’язки. Наприклад, у правовідносинах, що виникають з договору купівлі-продажу, підряду, перевезення, комісії, кожен із суб’єктів правовідносин має права і несе обов’язки.[7, c.77-84]

В радянській цивілістиці тривалий час панувала думка, що суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути лише конкретні особи. Це пояснювали тим, що кожний громадянин або юридична особа в певний час повинні знати тих осіб (або представників даних осіб), з якими вони перебувають в цивільних правовідносинах або в усякому разі в тих фактичних відносинах, на базі яких виникають правовідносини. Це необхідно, зокрема, на випадок можливого пред’явлення правових вимог при порушенні обов’язків або, навпаки, виконання обов’язків у стадії здійснення правовідносин. В цьому випадку, якщо хто-небудь з суб’єктів правовідносин є недієздатною особою, його представляють особи, зобов’язані нести за нею нагляд. Тому цивільними правовідносинами (на думку радянських вчених) є лише так звані відносні правовідносини, характерною ознакою яких є відомий склад їх суб’єктів (договірні відносини, відносини, що виникають із спричинення шкоди, і т. д.) і наявність у останніх взаємно обумовлених суб’єктивних прав і обов’язків.[6, c. 89.]

Сучасним цивільним правом України встановлено, що цивільними правовідносинами є не тільки відносні, але і абсолютні (де визначено лише одну сторону, яка має право, тобто уповноважену сторону, а зобов’язаною стороною є кожен, чий обов’язок полягає в утриманні від порушення суб’єктивних прав) і загальнорегулятивні (де на боці уповноваженої і зобов’язаної сторін — кожен і всі).

Суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути: громадяни України, іно-земні громадяни, особи без громадянства, українські й іноземні юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади.

Фізичним, юридичним особам як суб’єктам цивільно-правових відносин при-таманні такі суспільно-юридичні якості: цивільна правоздатність і цивільна діє-здатність. Називаються вони суспільно-юридичними тому, що стосуються саме фізичних та юридичних осіб і передбачені законом.

Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права та обов’язки. Вона є необхідною передумовою правоволодіння у правовідносинах.

Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набу-вати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки. На відміну від правоздатності, яка виникає у момент народження громадянина, набуття дієздат-ності залежить від віку і стану здоров’я. Вона виникає у повному обсязі з наста-нням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку.

За малолітніх (до 14 років) угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Ос-танні є також учасниками правовідносин, що виникають з таких угод. Цивільні права та обов’язки, яких набувають батьки (усиновителі), опікуни у цивільних правовідносинах, належать малолітнім особам.

Роль представників малолітніх полягає у тому, що вони виконують обов’язки і у відповідних випадках здійснюють права за них.

У ряді випадків малолітні самі здатні здійснити належні їм права (наприклад, право користування жилим приміщенням).

Неповнолітні (від 14 до 18 років) мають певний обсяг цивільної дієздатності. Вони мо-жуть при цьому бути учасниками багатьох цивільних правовідносин, що виника-ють з угод (наприклад, договорів купівлі-продажу, майнового найму, дарування, страхування), факту винаходу, створення творів науки, літератури, мистецтва.

Від імені фізичної особи, визнаної недієздатною (душевнохворою, недоумкуватою) угоди укладає її опікун, який стає при цьому учасником цивіль-но-правових відносин. Набуті опікуном цивільні права та обов’язки належать фі-зичній особі, яка визнана недієздатною [1, ст. 39].

Обмежено дієздатні особи можуть бути учасниками цивільно-правових від-носин, що виникають з дрібних побутових угод. Але вони укладають угоди з роз-порядження майном, своєю заробітною платою, пенсіями та іншими доходами за згодою піклувальника [1, ст. 37] .

Новий ЦК України пішов шляхом більшого звуження дієздатності осіб, які зловживають спиртними напоями і наркотичними засобами (ст. 36 нового ЦК України). За новим кодексом вони позбавлені права отримувати свою заробітну плату, пенсію та інші доходи. Це право належить піклувальнику. Зазначене пра-вило встановлено в інтересах забезпечення матеріального становища самої обме-жено дієздатної особи і членів її сім’ї.

Юридичні особи як суб’єкти цивільних правовідносин також мають цивільну правоздатність і цивільну дієздатність.

Новий ЦК України з метою розвитку ринкових відносин надає юридичним особам загальну правоздатність, яка збігається за обсягом з правоздатністю фізичних осіб, за винятком тих прав та обов’язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини.

Дієздатність юридичних осіб виникає водночас з правоздатністю. Особливості виникнення і змісту праводієздатності юридичних осіб зумовлені тим, що юридичні особи — це організації. А щодо організацій питання про вік, стан здоров’я відпадає. Кожна організація має свої завдання і цілі діяльності.

2.2 Об’єкти цивільно-правових відносин.

Кожне цивільне правовідношення має свій об’єкт, безоб’єктних правовідносин не існує. І хоча об’єкти не входять безпосередньо до складу правовідносин, їх значення для останніх величезне. Об’єкти правовідносин служать засобом задоволення певних потреб громадян і організацій.

Залежно від