Слід звернути увагу на те, що у більшості цивільно-правових відносин кож-ний із суб’єктів має права і виконує обов’язки. Так, у цивільно-правових відно-синах із договору майнового найму наймодавець зобов’язується надати наймаче-ві майно у тимчасове користування і має право вимагати від нього плати за користування майном. У свою чергу, наймач має Право вимагати від наймодавця передачі йому майна у стані, що відповідає умовам договору і призначенню май-на. Разом з тим наймач зобов’язаний користуватися майном відповідно до договору і призначення майна. Тільки в деяких цивільно-правових відносинах, що ви-никають із договорів, є чисті уповноважені і чисті зобов’язані особи. Наприк-лад, у цивільно-правових відносинах із договору дарування обдарований має ли-ше суб’єктивне право, а дарувальник — суб’єктивний обов’язок.[7, с.82]

РОЗДІЛ 3. Види цивільно-правових відносин.

3.1 Абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовідносини.

В осно-ву їх розмежування покладено такий критерій, як коло зобов’язаних осіб і сту-пінь їх конкретизації. Громадяни та організації, що мають суб’єктивні права, в ряді випадків реалізують їх за рахунок власної діяльності (господарської, побуто-вої, творчої тощо) і при цьому безпосередньо не пов’язані з діяльністю інших суб’єктів. Але це зовсім не означає, що діяльність, наприклад, власника з воло-діння і користування своїм майном не залежить від поведінки оточуючих осіб. Останні не повинні перешкоджати в її здійсненні. Тому подібна діяльність реалі-зується не відокремлено, а спільно з іншими громадянами та організаціями, тоб-то у суспільних відносинах, які регулюються нормами цивільного права.

До таких цивільних правовідносин слід віднести: відносини власності, немайнові авторські і винахідницькі відносини, що пов’язані з майновими, особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими, з приводу таких духовних благ, як житія, здоров’я, честь, гідність, недоторканність особистого життя.

Цивільно-правове врегулювання вищезазначених суспільних відносин полягає в наданні власникам, авторам творів науки, літератури, мистецтва, винахідникам, володільцям нематеріальних духовних благ суб’єктивних прав і в покладенні на всіх інших фізичних і юридичних осіб суб’єктивного обов’язку утримуватися від порушення їхніх суб’єктивних прав. Такі цивільно-правові від-носини називаються абсолютними. Ця назва поширюється і на суб’єктивні пра-ва та обов’язки в цих відносинах.[8, с.65]

Абсолютний суб’єктивний обов’язок покладається на кожного, і його зміст полягає в утриманні від порушення абсолютного права. Абсолютність суб’єктив-ного права — в його охороні від усіх і кожного та в його здійсненні на підставі власної діяльності уповноваженої особи.

Отже, в абсолютних правовідносинах визначено лише одну сторону, яка має право, тобто уповноважену сторону. Зобов’язана сторона — це кожен, чий обов’язок полягає в утриманні від порушення суб’єктивних прав, тобто невизначене коло осіб — кожен і всі.

Загальнорегулятивні відносини відображають зв’язок кожного з кожним. У них на боці уповноваженої і зобов’язаної сторін — кожен і всі. Наприклад, ци-вільно-правові відносини, пов’язані із здійсненням права на здоров’я, на здорове навколишнє середовище, є загальнорегулятивними. Вони виникають між усіма особами, які потрапляють у сферу дії цивільно-правових норм про охорону здо-ров’я.

У відносних правовідносинах конкретно визначено обидві сторони — упов-новажену і зобов’язану. Відносними правовідносинами є зобов’язальні. Сторони в них цілком конкретні — кредитор і боржник. В деяких видах зобов’язальних відносин сторонами є: продавець і покупець — у цивільно-правових відносинах.

Із договору купівлі-продажу, страхова організація і страхувальник — у відноси-нах із договору добровільного страхування, позикодавець і позичальник — у від-носинах із договору позики. Отже, у відносних цивільно-правових відносинах сторони наперед відомі.

3.2 Речові та зобов’язальні відносини.

Залежно від способу задоволення інтересів уповноваженої особи розрізняють речові і зобов’язальні правовідносини. В речових правовідносинах інтерес уповноваженої особи задовольняється за рахунок корисних властивостей речей шляхом безпосередньої взаємодії з річчю. В зобов’язальних правовідносинах інтерес особи може бути задоволений тільки за рахунок певних дій зобов’язаної особи при наданні особі певних матеріальних благ. Практичне значення такої класифікації полягає в різній правовій регламентації поведінки осіб в речових і зобов’язальних правовідносинах. Речові правовідносини реалізуються діями самої уповноваженої особи. Тому її юридичний інтерес буде цілком задоволений, якщо ніхто не перешкоджатиме її поведінці. Так, юридичний інтерес власника буде задоволений, якщо ніхто не буде йому перешкоджати на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися речами, які йому належать. Через це в речових правовідносинах зобов’язані особи виконують пасивну роль, утримуючись від певних дій. Зобов’язальні ж правовідносини реалізується шляхом здійснення певних дій зобов’язаною особою. Тому юридичний інтерес уповноваженої в зобов’язальних правовідносинах особи може бути задоволений лише за допомогою здійснення зобов’язаною особою дій на її користь. Наприклад, інтереси продавця будуть задоволені, тоді, коли покупець передасть йому визначену за договором грошову суму за продану річ. [8, с.66]

Таким чином, речові права реалізуються безпосередньо уповноваженою особою, реалізація ж зобов’язальних правовідносин завжди пов’язана з виконанням обов’язку конкретною зобов’язаною особою (боржником). Через це в зобов’язальних правовідносинах зобов’язані особи вчиняють активні дії для надання матеріальних благ уповноваженій особі.

Отже, об’єктом речових правовідносин є речі, майно. До них належать відносини власності. У зобов’язальних відносинах об’єктом є дії.

3.3 Регулятивні та охоронні відносини.

В основу розмежування зазначених видів правовідносин покладено такий критерій, як підстави виникнення.

Регулятивні відносини — це правовідносини, через які здійснюється регу-лювання нормальних економічних відносин (власності, товарно-грошових) та особистих немайнових