В якому значенні використовується термін „право” в кожному випадку, слід вирішувати виходячи з конкретного випадку.

Треба пам’ятати також, що термін „право” використовується і в неюридичному значенні. Існують моральні права, права членів суспільних об’єднань, партій, об’єднань, права, що виникають на підставі звичаїв, і т.д. Тому особливо важливо дати точне визначення поняття права, встановити ознаки і властивості, що відрізняють його від інших соціальних регуляторів.

Таким чином, багатогранність такого складного явища, як право, обумовлює можливість його всебічної характеристики лише в деяких визна-ченнях, кожне з яких відбивало б певну грань (аспект) його існу-вання. З урахуванням цього, спробуємо дати його найбільш загальне визначення.

Отже, право (суб’єктивне) слід розуміти як засновану на уявленні про спра-ведливість міру свободи й рівності, що відображає потреби су-спільного розвитку, яка у своїй основі склалася в процесі повторю-ваних суспільних відносин і визнається й охороняється державою.

Сутність права.

Сутність — це щось головне, основне в даному об’єкті, а тому її з’ясування являє особливу цінність в процесі пізнання. Проте до правильного висновку про сутність якого-небудь явища можна прийти лише у разі, коли воно одержало достатній розвиток. Стосовно права це положення має визначальне значення. На думку З. Алексєєва, „на перших етапах розвитку людського суспільства (в азіатських теократичних монархіях, в рабовласницьких і феодальних державах) існували, як правило, нерозвинені правові системи”.[1,с.78-79.] З цією думкою слід погодитись. Дійсно, в період рабовласницького і феодального ладу право було традиційним (виняток - давньоримське приватне право). Нерозвиненість традиційного права перш за все полягала в тому, що воно виконувало лише охоронну функцію і виступало частиною єдиної системи соціального регулювання, в якій регулюючу функцію здійснювали релігія, моральність і звичаї.

К. Маркс прийшов до висновку про те, що найбільш істинною правовою системою було право Стародавнього Риму. В подібній ситуації робити остаточні висновки про сутність права було б передчасно, оскільки за неї можна було прийняти скороминущі риси права, яке ще розвивається. Проте висновки були зроблені і основу концепції марксиського права склало положення про його класову сутність, що активно впроваджувалося в правознавство і правову свідомість при соціалізмі.

Сьогодні можемо констатувати, що держава і право виникли набагато раніше, ніж суспільство розділилося на класи. Утворене разом з державою право тривалий час лише доповнювало укорінену систему соціального регулювання. Визначальною межею традиційного права був державний примус, а не класовість.[8, c.341]

Подальший хід економічного і соціального розвитку спричинив за собою класовий розподіл суспільства, викликав суперечності антагоністів. Проте і при рабовласницькому ладі, і при феодалізмі право як і раніше залишалося традиційним, звичайним і не грало істотної ролі в системі соціального регулювання. Отже, класову сутність мала регулятивна система в цілому, в якій право було ще чужорідним і слаборозвиненим утворенням.

Тільки із утвердженням буржуазного економічного і соціального ладу і відповідної йому системи духовних цінностей право як регулятор суспільних відносин вийшло на перший план. Юридичний світогляд, який появився і утвердився в багатьох розвинених країнах не має нічого спільного з класовою ідеологією, він грунтується на ідеях рівності, свободи, розуму, прав людини.

Право побудоване на трьох „китах”. Це моральність, держава, економіка. Право виникає на базі моральності як особливий метод регулювання; держава додає йому офіційність, гарантованість, силу; економіка — основний предмет регулювання, першопричина виникнення права, адже це та сфера, де моральність як регулятор виявила свою слабкість.

Моральність, держава і економіка — зовнішні умови, що викликали право до життя як нове соціальне явище. Специфіка права полягає в тому, що в центрі його знаходяться окрема людина з її інтересами і потребами, її свобода. Звичайно, свобода людини історично формується із розвитком суспільства, найважливіших його сфер — духовної, економічної, політичної. Проте саме в праві і через право свобода закріплюється і доводиться до кожної людини, до кожної організації.

Викладене дозволяє зробити висновок, що право має загальносоціальну сутність, служить інтересам всіх без винятку людей, забезпечує організованість, впорядкованість, стабільність і розвиток соціальних зв’язків.

Коли люди вступають у відносини між собою як суб’єкти права, це означає, що за ними стоїть авторитет суспільства і держави і вони можуть діяти вільно, не побоюючись несприятливих наслідків в соціальному плані. Загальносоціальна сутність права конкретизується в його розумінні як засіб свободи. В межах своїх прав людина вільна в своїх діях, суспільство в особі держави стоїть на варті цієї свободи. Таким чином, право - це не просто свобода, а свобода, гарантована від посягань, захищена свобода. Добро захищене від зла. Завдяки праву добро стає нормою життя, зло — порушенням цієї норми.[5, с. 213]

РОЗДІЛ 2: Ознаки права.

Аналіз численних уявлень і думок про право дозволяє виділити наступні ознаки.

1. Право - це сукупність, а точніше, система норм. Це не випадковий набір випадкових норм, а строго вивірена, впорядкована система визначених правил поведінки

Як і будь-яка інша система, вона складається з однопорядкових взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів. Такими є норми права, або правила поведінки. Система повинна бути внутрішньо єдиною і несуперечливою. Зв’язки, які виникають між її структурними елементами — нормами, як і самі норми, повинні бути направлені на виконання строго визначених, регулятивних і інших функцій, на досягнення спільної мети. Щоб стати дієвим і ефективним, право повинне сформуватись як цілісна, органічна система. Це одна з неодмінних вимог і одночасно одна з ознак реального, діючого права.

В основі будь-якої системи норм, або правил поведінки, лежать як об’єктивні, так і суб’єктивні