5. Право охороняється і забезпечується державою, а у разі порушення вимог, що містяться в нормах права, застосовується державний примус.

В умовах тоталітаризму вказівка на забезпечення застосування права примусовою силою держави (А. Вишинський) відбивала властивий 30-м рокам напря-мок правової політики на залякування громадян, на репресії, масове застосування державного примусу. Проте державний за-хист вимог права, — а він є його обов’язковою ознакою, — не можна розуміти спрощено як можливість спиратися в процесі ви-конання права тільки на примусову силу держави, а тим більш на застосування насильницьких методів. Виконання права повинне гарантуватися впевненістю виконавців у тому, що воно справед-ливе і його вимогам слід підкорятися, правовою освітою і вихо-ванням громадян, встановленням державного нагляду і контролю за виконанням Конституції і законів. Особливу роль у державно-му захисті права відіграє суд, який, здійснюючи правосуддя, зовсім не обов’язково звертається до застосування державного примусу. Можна лише дорікати тим суб’єктам права, які недо-статньо розуміють значення судового захисту своїх прав.

Право безумовно передбачає можливість застосування примусу до його порушників. Але це треба розуміти лише як обов’язковість наявності в правових нормах вказівки на можливість застосування тих чи інших примусових заходів до порушників. Отже, державний примус виступає як гарантія, передбачена правовими нормами на випадок можливого порушення права. Саме так слід трактувати вказівку на примусовість як конститутивну ознаку права.

Щодо забезпечення належної реалізації права, то вона зале-жить від рівня правосвідомості громадян, більшість яких доб-ровільно виконує правові вимоги, а також рівня виховної, заохо-чувальної та організаційної роботи державних органів. Лише для деяких суб’єктів права наявність погрози застосування держав-ного примусу має стимулюючий попереджувальний характер.[3,с. 242]

6. Однією з найважливіших властивостей права є його здат-ність виступати в ролі регулятора суспільних відносин. Саме в цьому полягає соціальне призначення права. Правове регулю-вання відбувається в результаті впливу норм права на свідомість людей, а через неї — на їх поведінку, її одноманітність і повторю-ваність, відповідність вимогам права становить зміст правового регулювання. Вплив права на суспільні відносини може відбува-тися в кількох напрямках. Право здатне фіксувати існуючі су-спільні відносини, сприяти їх розвитку, ліквідувати перепони на шляху суспільного прогресу, гальмувати розвиток тих відносин, у яких суспільство не зацікавлене, сприяти створенню умов для витіснення старих і появи нових суспільних відносин. Отже, воно може бути як творчим, так і руйнівним фактором.

Наведені ознаки права дозволяють сформувати поняття права (об’єктивного) як систему загальнообов’язкових, формально визначених, встановлених чи санкціонованих державою норм, що регламентують суспільні відносини шляхом надання суб’єктивних прав та покладення юридичних обов’язків учасникам цих відносин, і які гарантуються та охороняються державою.

РОЗДІЛ 3: Структура права.

Поняття структури права, її складові частини.

Структуру права складають більш менш великі об’єднання правових норм. В структурі права можна виділити наступні основні рівні:

право в цілому;

галузь права;

підгалузь права;

інститут права;

норма права.

Визначення права вже наводилося вище. Тепер з’ясуємо такі елементи як норма права, галузь права, підгалузь права і правовий інститут.

Норма права — це соціально обумовлене, спрямоване на регулювання суспільних відносин обов’язкове для виконання правило поведінки, яке встановлюється державою і у своїй реалізації забезпечується усвідомленням виконавців, організаційною та виховною роботою і можливістю застосу-вання державного примусу в разі порушення його вимог. Норма не-розривно пов’язана з сутністю права, оскільки є первинним еле-ментом його структури, безпосереднім втіленням такої його озна-ки, як нормативність.

Ознаки норм права тісно пов’язані з суттєвими ознаками пра-ва як суспільного явища. Так, норма права завжди є правилом по-ведінки людей і їх організацій; в існуванні норм знаходить свій конкретний вияв нормативність права.[9, с.424-428]

Галузь права - це сукупність правових норм, яка утворює самостійну відособлену частину системи права, і регулює своїм особливим методом якісно однорідну сферу суспільних відносин. Галузями права є конституційне право, кримінальне право, сімейне право, трудове право, цивільне процесуальне право і т.д. Ознаки галузі права відображені у визначенні. Більш детально аналізуючи це поняття, слід сказати, що: галузь права - це частина системи права; всі галузі в своїй сукупності і складають систему права (або право); галузь права має внутрішню структуру а також свою систему, оскільки складається з норм права, в певному порядку з’єднаних в правові інститути, а іноді і в підгалузі права; галузь права характеризується особливим предметом і методом правового регулювання.

Підгалузь права - це відособлена частина галузі права, яка регулює особливі великі підрозділи суспільних відносин, які входять в сферу відносин, регульованих галуззю права. Це, наприклад, авторське, спадкове право в цивільному праві, водне, гірське право в земельному праві. Підгалузь права - необов’язковий, факультативний елемент структури права, оскільки в деяких галузях (наприклад, в кримінально-процесуальному праві) підгалузей не виділяють.

Правовий інститут - це сукупність правових норм, що становлять частину галузі права, які регулюють окрему сторону однорідних суспільних відносин. Наприклад, в кримінальному праві є такі правові інститути, як дія кримінального закону, види кримінальних покарань, посадові злочини, злочини проти власності і ін.; в трудовому праві - охорона праці, заробітна платня, час відпочинку, робочий час і ін.

Слід зазначити, що така структура права розглядалася в нашій літературі з суто нормативних позицій. Оскільки право розуміється як система норм, то структура права трактується як структура законодавства (розподіл права на галузі, інститути, окремі норми і т.д.).

Окремі вчені під правом розуміють не тільки систему норм, але і сукупність ідей, норм і суспільних