За цією структурою право включає три компоненти, три складові частини: ідеї, норми, суспільні відносини. Такі погляди є наслідками певного праворозуміння, що випливає з трьох об’єктивно існуючих видів правової матерії.

Серед названих трьох елементів немає головних і неголовних, першорядних і другорядних. Кожний елемент необхідний: за відсутності хоча б одного з них ми маємо справу з іншим суспільним феноменом, але не з правом. В правових ідеях концентрується і формулюється змістовна сторона права, його сутність - справедливість, рівність, свобода. Без цих ідейних понять права немає. Але ідеї самі по собі не володіють нормативною силою, що включає потенційну можливість застосування примусу. Без цього право також не існує. Таке явище є особливістю права, що виділяє його з-поміж інших соціальних регуляторів. Примус збільшується шляхом наділення ідей силою норм. Ті норми, що володіють силою примусу, являють характерну особливість права. Та все ж разом узяті ідеї і норми не дають повної характеристики права. Сама по собі правова норма, навіть заснована на справедливій ідеї, залишається лише декларативним гаслом, юридичним текстом. Справжнє існування права забезпечує реалізація норм, втілення їх в суспільне життя і людську практику. Тільки втілення в життя права підтверджує його функціонування як соціального регулятора. Таким чином, право характеризує поєднання всіх трьох елементів.

Прагнення охопити в інституційному визначенні права ідеї, норми, і суспільні відносини відображає еволюцію правової матерії. Один шлях еволюції полягає в наступному: спочатку формуються правові ідеї, потім вони втілюються в норми, а ті, у свою чергу, реалізуються в суспільних відносинах. Звідси словесна формула: норма - модель правовідносин (точніше „законовідносин” ). Для континентальної романо-германської сім’ї права з її детальним регулюванням і великою кількістю кодифікованих актів такий шлях еволюції є типовим. Але існує і інший шлях. Спочатку формуються певні суспільні відносини, часто повторюючись вони набувають стабільності, і лише потім стають нормою. Тут послідовність інша: суспільні відносини - прообраз норми. Подібний шлях еволюції більш властивий системі загального права, що залишає значний простір для неврегульованих законами суспільних відносин.[1, с. 78 - 79]

Наше право тяжіє до континентальної романо-германської системи, тому у нас переважає перший шлях еволюції. Потрібно також мати на увазі, що існують такі сфери суспільних відносин, які формуються тільки в результаті дії закону. Такими є, наприклад, пенсійні відносини. Ці відносини складаються на основі законодавчої бази. Поки закон не передбачав призначення пенсій членам колгоспів, пенсії їм не призначалися. Тільки в 1956 р. був прийнятий відповідний закон і стали складатися пенсійні відносини колгоспників. Так само відносини відповідальності можуть грунтуватися тільки на законі. Немає закону - немає відповідальності.

Інший приклад, наше законодавство не передбачало матеріальної відповідальності за спричинення моральної шкоди, значить, такої відповідальності і не існувало. В 90-х рр. закон передбачив таку відповідальність, з’явилися відповідні позови в судах і реальні відносини по відшкодуванню моральної шкоди. Відносини, де норми йдуть попереду практики, і сьогодні залишаються в українській дійсності.

В перспективі, з розвитком елементів ініціативи, свободи поведінки учасників суспільних відносин, правове регулювання таких відносин може слабшати. Розширятимуться такі області суспільних відносин, де реальна практика передує нормам. Такі області існують і зараз, але їх порівняльно небагато. Так, наприклад, довгі роки садові ділянки знаходилися у власності трудових колективів, а окремі громадяни залишалися, згідно із законодавством, тільки користувачами. Але реальне життя йшло вперед, ділянки стали ділити, продавати, передавати в спадщину, широко застосовувалась судова практика по цій категорії справ. І лише на початку 90-х рр. реальні відносини були апробовані законом, який визнав, нарешті, право власності громадян на садові ділянки. [1, с. 78 - 79]

І ще одне. В даний час фактично формується ринок житла. Він не має поки належного правового регулювання, але, слід зазначити, що в недалекому майбутньому таке регулювання, звичайно, з’явиться. Третій приклад. В сучасних умовах все більшого поширення набувають трудові відносини з приватними роботодавцями. Проте спеціальне правове регулювання таких трудових відносин відсутнє, оскільки до них часто виявляються не застосовні норми, які регулюють працю в державній сфері. І тут практика суспільних відносин виявляється попереду законодавця.

Обидва види еволюції правової матерії - від норм до відносин і від відносин до норм - охоплюються інституційним визначенням права як нормативно закріпленої і реалізованої справедливості.

Таким чином, розглянуті нами теорії структури права існують незалежно одна від одної, при цьому вони взаємодоповнюються. Це, в свою чергу, сприяє з’ясуванню кола елементів права, а також допомагає збагнути їх роль та місце в його структурі.

3.2 Загальна характеристика основних галузей права.

Як уже зазначалось, в залежності від предмета і методу правового регулювання право поділяють на відособлені частини – галузі. Немає абсолютно визначеного і точного переліку галузей права, оскільки їх виділенням займаються в основному науковці. Розглянемо головні з них.

Конституційне право — це сукупність правових норм, які ре-гулюють становище людини в суспільстві і державі, принципи суспільного і політичного ладу, організацію і діяльність системи органів держави і органів місцевого самоврядування. В системі суспільних відносин, які становлять предмет цієї галузі, головне місце посідають відносини між людиною, суспільством і держа-вою. Саме вони визначають устрій держави і її функціонування. Природа цих відносин обумовлює і методи регулювання. Домінуючим методом є імперативний. Норми конституційного права, які тісно пов’язані з владними відносинами, мають зо-бов’язальний і заборонний характер; а