Таке визначення сформувалось на основі його ознак: 1) право є системою норм; 2) ці норми є встановлені та санкціоновані державою; 3) право завжди виражає державну волю; 4) воно є системою правил поведінки, що мають загальнообов’язковий характер; 5) право охороняється і забезпечується державою, а у разі порушення вимог, що містяться в нормах права, застосовується державний примус; 6) виступає в ролі регулятора суспільних відносин.

Таким чином, право має загальносоціальну цінність, служить інтересам всіх без винятку людей, забезпечує організованість, впорядкованість, стабільність і розвиток соціальних зв’язків.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

Алексеев С.С. Теория права. - 2-е изд., перераб. и доб. - М.: БЕК, 1995. – с. 78 - 79.

Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997.- с.130.

Загальна теорія держави і права / За ред. Академіка АпрН України, доктора юридичних наук, проф.. В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком, 1997 - с. 240-252.

Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. - К.: Вентурі, 1996.- с.46.

Лукашева Е.А. О новых направлениях исследований в общей теории права. В кн.: Актуальные проблемы теории социалистического государства и права. М., 1977. – с. 213.

Мамут Л.С. Анализ правогенеза и правопонимания. Историческое в теории права. Тарту, 1989. – с. 137.

Нерсесянц В. С. Из истории правовых учений: два типа правопонимания // Политические и правовые учения: проблемы исследования и преподавания. М., 1978. - c. 18-19.

Теория права и государства. Учебник для вузов. Под ред. Г.Н. Маслова, М.: БЕК, 1996.- c.341.

Теория государства и права. Учебник, 3-е розширеное издание / по ред.М.М. Марченко. – М.: Издательство ЗЕРКАЛО, 2000 – с.424-428 .