Слід зазначити, що свобода думки взагалі не може бути обмежена, оскільки заборонити можна лише висловлювання певних думок, їх оприлюднення, чого тик боявся радянський режим, переслідуючи так званих інакомислячих.

Визнаючи право на свободу думки і слова, демокра-тичні держави, в тому числі й Україна, обмежують його, забороняючи пропагувати погляди, що протирічать інтересам національної безпеки, територіальної ціліс-ності держави, провокують заворушення чи злочини тощо.

Право на свободу світогляду І віросповідання (ст. 35) було визнане світовим демократичним співтоварист-вом у результаті його тривалої боротьби з реакційними силами як світської, так і церковної влади. Відомо, що й нині, подекуди, у тому числі й в Україні, точиться бо-ротьба між різними конфесіями за пріоритет, що супе-речить конституційним настановам про свободу віро-сповідання, відокремлення церкви від держави й невизнання державою жодної релігії як обов'язкової.

Необхідно підкреслити, що конституційне право на свободу світогляду і віросповідання не можна розуміти як абсолютне, таке, що не залежить від змісту і форми світогляду та віри, які пропагуються. Державні органи можуть обмежити це право в інтересах охорони громад-ського порядку, здоров'я і моральності населення, оскільки відомо, що деякі релігійні секти сповідують думки і відправляють обряди, які суперечать загально-визнаним моральним нормам і принципам.

Політичні права і свободи

Особливість політичних прав і свобод поля-гає, насамперед, у тому, що їх носіями, суб'єктами є лише громадяни України, а не всі особи, які проживають на її території. Водночас варто зазначити, що політичні права і свободи мають самостійне значення й саме як такі закріплені у Конституції України та в різ-них міжнародних документах, починаючи з Міжнарод-ного договору про громадянські та політичні права. Вже сама назва цього документа свідчить про те, що ці різновиди прав і свобод органічно пов'язані між собою, становлять єдине ціле, оскільки поділ прав на грома-дянські та політичні зумовлений не загальним характе-ром і спрямуванням цих прав і свобод, а певними особливостями їх змісту, що дозволяють із загальної групи політичних прав і свобод виокремити громадян-ські права.

Важливою особливістю політичних прав і свобод є й те, що вони у певних випадках можуть бути реалізо-вані лише завдяки участі конкретного громадянина, наділеного цими правами, свободами, у діяльності відповідних об'єднань, політичних партій, профспіл-кових організацій, державних структур.

До політичних прав і свобод належать: право на об'єднання у політичні партії та політичні організації; право брати участь в управлінні державними справами; право на мирні збори та маніфестації; право на звер-нення.

Право на об'єднання у політичні партії та політичні організації (ст. 36) дає змогу громадянинові брати активну участь у політичному житті суспільства. Полі-тику, як відомо, роблять маси, саме вони впливають на прийняття тих чи інших політичних рішень, на визна-чення політичного курсу країни. Крім того, зрозуміло, що ті чи інші питання люди можуть вирішувати більш ефективно, об'єднавшись у спілки, товариства, партії тощо.

Однією з особливостей громадянського суспільства є наявність у ньому широкої мережі різних громад-ських організацій, що відповідають різноманітним інтересам його членів.

Відповідно до основних напрямків своєї діяльності кожне громадське об'єднання має певний, закріпле-ний у статуті, правовий статус. Основні принципи його зводяться до такого: 1) кожен громадянин має право вступу до відповідної громадської організації (деякі винятки встановлено для військовослужбовців і спів-робітників міліції); 2) держава гарантує свободу діяль-ності громадських організацій; 3) вступ до громадської організації є особистою справою кожного громадяни-на і здійснюється на добровільних засадах.

Право брати участь в управлінні державними справа-ми (ст. 38) може здійснюватися громадянами України як безпосередньо, так і через представників, якими, приміром, є депутати представницьких органів державної влади. Це право потребує розширеного тлумачення, оскільки передбачає також участь грома-дян у формуванні та діяльності деяких громадських структур, наприклад, органів місцевого самоврядуван-ня. Одним із різновидів здійснення цього конституцій-ного права є й перебування на державній службі відпо-відного профілю.

Право на мирні збори та маніфестації (ст. 39) є важ-ливим демократичним надбанням і дійовим заходом, завдяки якому громадяни можуть вільно обговорювати актуальні питання державного і суспільного розвитку, протестувати проти будь-яких обмежень демократії або тих чи інших негативних проявів у політиці, проти порушення їхніх прав тощо.

Це право належить до системи світових демокра-тичних стандартів у галузі прав громадянина. Конкрет-ні заходи щодо його здійснення регулюються націо-нальним законодавством, у тому числі й законодавством України. Його основною особливістю є встанов-лення порядку, за яким збори і маніфестації мають бути мирними, їх учасники не повинні мати зброї. Про про-ведення цих акцій мають завчасно сповіщатися органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядуван-ня. Обмеження щодо реалізації цього права може бути встановлене лише судом з метою захисту прав і свобод людини і громадянина, охорони національної безпеки і громадського порядку.

Право на звернення (ст. 40) може здійснюватися у різних формах, в індивідуальному чи колективному порядку. Адресатами цих звернень є державні органи різного рівня, органи місцевого самоврядування, поса-дові особи цих органів. Дуже важливо, щоб звернення громадян розглядалися відповідно до суті справи, у строки, встановлені чинним законодавством, а відпо-віді були обгрунтованими. Недодержання посадовими особами вимог закону дає громадянину право звер-татися до суду про захист. Здійснення права громадян на звернення регулюється Законом України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 р.

Економічні, соціальні та культурні права

Конституція України закріплює систему економічних, соціальних і культурних прав. Немає